Вікіджерела:Проза сьогодні/22 травня
|
Пес Баскервілів. (Ляйпціг) | ||
|
…
Страшний крик, неймовірний крик жаху пронизав тишу. В мене від його застигла в жилах кров. — О, Господи! — крикнув я. — Що це таке? Що це значить?Гольмс скочив на ноги, і я бачив лише його високий сильний сілует на дверях, як він, нахилившись і висунувши голову наперед, дивився в пітьму. — Чшш… чшш…, — прошепотів він. Перше крик, хоч і був голосний, але долетів до нас десь іздалеку, тепер же він наближався все голосніще і близче до нас. — Де воно? — прошепотів Гольмс. По тремтінню його голоса я догадався, що він, цей залізний чоловік, був збентежиний до глибини душі. — Де воно, Ватсоне? — Там, здається, — показав я на пітьму. — Ні, тут. Зновь крик аґонії пролетів у темряві ночі, голосніще і близче, нїж коли. І новий згук домішався до людського крику, не то гарчання, не то завивання, досить музикальне і грізне, то дужче, то слабшее, наче далекий морський прибій. — Пес! — скрикнув Гольмс. — Ходіть, Ватсоне, ходіть, не дай Господи, буде за пізно. |
 | |
 | ||