Вікіджерела:Проза сьогодні/25 вересня
|
Галина. (Львів, 1934) | ||
|
…
— Дозвольте й мені, як жовнірові, сказати просте слово, — звертається генерал до публіки. Тиша, хоч маком сій. — Трудами й кровю найкращих синів і доньок України повстала вона, наша дорога Батьківщина, до радісного, вільного життя, як рівний з рівними в родині народів світу. І ось тут ви бачите частину цих героїв нашої гордости… Слава їм!.. Гучні оклики „Слава” затрясли стінами театру. Генерал казав далі: — Були серед нас і Юди, тхорі, шакали, що задля своїх нікчемних, мерзенних користей продавали за „серебренники” святі ідеали. Ганьба вічна їм!.. — Ганьба! — реве саля. — А мусимо згадати ще й тих, що не дочекалися цієї радісної хвилини: бачити свою Батьківщину вільною й незалежною… По їхніх кістках ми дійшли до волі… їхньою кровю окуплено свободу… Вічна память упалим у боротьбі за волю України!.. Генерал став „струнко”. За ним підвелася й уся публіка, і в театрі залунав урочистий сумний спів „Вічная память”. |
 | |
 | ||