Перейти до вмісту

Вікіджерела:Проза сьогодні/9 лютого

Матеріал з Вікіджерел
 

Але Лязіос був иншої гадки.

— Що людина як олень тратить тямку в путах Афродіти, се правда, тому залюблені повинні завсіди голови позичати у приятелів. І ось я придумав, що ми таки мусимо всісти на фенікійські кораблі, раз ми з ними повязалися. Якщо сього не зробимо, то вони сейчас догадаються, що нас хтось остеріг і не могучи продати нас Тірренам, продадуть нашу тайну… жрецям. Але я дібрав двацятьох земляків, яким розказав про підлі замисли Феніків. І ми на спілку придумали неаби який плян. Ми оба, то є ти і я приведемо зі собою на кораблі не тільки наші достатки та невільниці, але також по десять рабів-невольників, яких і посадимо до весел. Як тільки у віддалі засиніють побережа Кипру, Крети або якого иншого божого острова, то гадаю, що одинацять пар дужих пелязґійських рук порозбиває сих кількох крамарів-грабіжників, та доведе криводзьобі кораблі до бажаного суходолу. Треба тільки уважати, щоби ніхто з нас не остеріг Феніків про наші замисли. Але ледви чи се станеться. Наші земляки і самі гаразд знають, що се таке неволя у Тирі, Сідоні або хоч у Египті.