молитва та пахощі печеного мяса, вкажіть мені дорогу ратунку!
Задумався, але вже по хвилі усміхнувся, махнув рукою і сказав:
— Коли весною в нашій вітчині літеплий легіт стопить сніги та вкриє кущі й землю зеленню, обзивається ліс покриком звірів та птиць, які віддаються усім єством роскоші любовних ласк. Тоді забуває глухар чи олень, що є на світі швидкі пси та цвітучі ловці-молодці. Сліпо віддаються бажанню та й думати не вміють про друге. Чого тут вагатися? Наші купці зрадники, то ми їх і не чіпляймося. Дорога у Таніс чи Себеннітос завсіди отверта!
Але Лязіос був иншої гадки.
— Що людина як олень тратить тямку в путах Афродіти, се правда, тому залюблені повинні завсіди голови позичати у приятелів. І ось я придумав, що ми таки мусимо всісти на фенікійські кораблі, раз ми з ними повязалися. Якщо сього не зробимо, то вони сейчас догадаються, що нас хтось остеріг і не могучи продати нас Тірренам, продадуть нашу тайну… жрецям. Але я дібрав двацятьох земляків, яким розказав про підлі замисли Феніків. І ми на спілку придумали неаби який плян. Ми оба, то є ти і я приведемо зі собою на кораблі не тільки наші достатки та невільниці, але також по десять рабів-невольників, яких і посадимо до весел. Як тільки у віддалі засиніють побережа Кипру, Крети або якого иншого божого острова, то гадаю, що одинацять пар дужих пелязґійських рук порозбиває сих кількох крамарів-грабіжників, та доведе криводзьобі кораблі до бажаного суходолу. Треба тільки уважати, щоби ніхто з нас не остеріг Феніків про наші замисли. Але ледви чи се станеться. Наші земляки і самі гаразд знають, що се таке неволя у Тирі, Сідоні або хоч у Египті.
Евмахос аж у долоні сплеснув, чуючи таке. Так радіє знесилений мандрівник, який пробивається крізь гущавник у долину, і нагло намість самітньої каменистої кітловини побачить веселий хутір та почує блеяння вовнистої череди. Місто камяного ложа у холоді ночі прийме його широка, мягкими кожухами устелена лежанка пастуха, намість завтрішнього труду солодкий супочинок у гостині.
От так радів Ксант із вдячности, обіймав і цілував свойого друга та давав останні прикази дружинникам. Весь прочий день заняло обом перевоження достатків Евмаха та його товаришів на фенікійські кораблі, а коли вечером вийшла на небо вечірня зоря Бону, полковник окритий темним плащем з мечем при боці та короткою рогатиною на плечі почвалав у святиню.
