Сьогодня не було біля святині непроглядних товп народа. По приказу його святости Сардинці обставили увесь святий округ густими вартами, а в середині оставали тільки жреці, жрекині та повірені короля з його найблизчого окруження. Евмах застановлявся саме, як увійти йому туди, не звернувши уваги жреців, коли з між сардинських наємників висунувся Горсутен і швидко потягнув його в бік на дорогу, яка вела до пристані.
— Не треба, щоби тебе хто бачив у храмі! — сказав шепотом. — Як би люди бачили богів, не боялибся їх, не цінилиб як слід і їх ласки. Ось туди!
Звернув із дороги в бік понад саму ріку, якраз там, де на линвах колихалися два довгі та високі, остро будовані фенікійські кораблі. При світлі смолоскипів, крутилося біля них кількадесять жовтолицих, почасти бородатих постатей у коротких туніках та хустках на головах.
— Се мої кораблі, — погадав Евмах і нагло захотілося йому зареготатися на все горло з фараона, який саме указував йому найблизчу дорогу до втечі.
З над ріки крута стежина вела просто до стіни, якою обведений був святий округ Гатори. У сій стіні була фірточка, закрита по сей і той бік стіни густими кущами ріцінусу. Горсутен увійшов крізь неї з Евмахом та показав йому найблизчих вартівників. Вони недвижно стояли на стінах праворуч та ліворуч фіртки.
— Звідсіля нема ніякої стежки до святині! — пояснив, — але напрям значать рожеві кущі аж до святого Пагімту дому жінок, посвячених Гаторі.
Сильні пахощі розцвілих рож обдавали звідусіль обох, коли йшли швидким кроком до святині. Мягкий моріг глушив шелест стіп, а густе галуззя кущів скривало їх від можливих підглядачів. Вкінці зачорніли перед ними високі, дещо скісно будовані стіни святого Пагімту. Численні вікна були темні, бо всі танечниці, жрекині та служебниці були на торжестві в святині. Зате над властивою святинею, над першим подвірям, і над діорітовою кольонадою стояла луна від огнів, смолоскипів та лампад. Дика, розгульна музика доносилася звідтіля, а хвилями грімко лунали оклики учасників торжества.
— Якжеж ми доберемося до середини? — спитав Ксант — Е! ра — справді, нема в мене крил сови, ні кігтів кота!
— Не бійся, маловіре! — упокоював його Горсутен. — Осьтут, бачиш сей великий, круглий, вмурований у стіну
