Вільна Україна (Грушевський)/Народностям України
| ◀ Від слова до дїла | Вільна Україна Народностям України |
Чи Україна тільки для українцїв? ▶ |
|
Ми домагаємо ся державного права для українського народу в федерації народів Росії, широкої автономії України в її етноґрафичних межах, повноти полїтичного, культурного і національного українського житя. Але все се не має бути, не повинно бути, і не буде погрозою для инших народностей, які мешкають на Українї! Ми добуваємо державне право для української землї не для того, щоб панувати над національними меньшостями України. Ми домагаємо ся для неї широкої автономії не для того, щоб тільки для себе використовувати її права. Повнота національного житя, котрої ми добиваємо ся для українського народу, не повинна затопляти инших народностей і обмежувати їх змагання до свобідного розвитку своєї культурної і національної стихії.
Нї трохи! Ми не на те цїлими поколїннями бороли ся і страждали за права нашого народу, щоб з хвилею, коли його права будуть здобуті, поставити иньшу мету — приборкуваннє слабших народностей і пануваннє над національними меньшостями великої Української землї. Ми не на те доводили права кожної народности на її національне самоозначеннє, незалежно від її „зрілости чи недозрілости“, історичности чи неісторичности, культурних заслуг, великих чи малих розмірів, аби тепер відмовляти якій небудь народности сього права на котрій небудь з сих підстав. Ми не на те виступали проти „національного еросу“, проти роздування національного шовінизму, проти принціпу, що для національного успіху все дозволено, — щоб тепер самим ступити на сю дорогу.
Ми не візьмем прикладу з Угрів, котрі виступали перед Европою лицарями вільности, а у себе в Угорщинї, добувши для неї державне право, завязали в неключиму неволю всї инші народности. Ми не підемо слїдами Поляків, які писали на своїм прапорі „за нашу і вашу вільність!“, а сю вільність скрізь де тільки забирали перевагу, звертали против слабійших: против Українцїв в Галичинї, проти Жидів у королївстві. Ми не будемо лицемірно називати своїми духовими вождями великих одшедших борцїв за національну рівноправність і свободу і заразом — обмежувати сю рівноправність і свободу нашим не-українським співгорожанам в хибно зрозумілих інтересах українства. Сього не буде!..
Ми, ті що несли прапор визволення в найтяжші часи неволї, зістанемо ся під ним і виступимо рішучо проти всякого ухилення від тих принціпів, котрі написані були на стягу українства. Будемо рішучо поборювати всякі шовінистичні течії, коли б вони стали прокидати ся серед нашого громадянства, або з провокаційними завданнями прищіплювали ся йому з якої набудь сторони. Ми виступимо рішучо проти всяких заходів звернених на те, щоб порізнити нас з нашими співгорожанами иньших народностей. І ми певні, що українське громадянство, український народ в котрого полїтичну розважність ми твердо віримо й високо її ставимо, нас у тім напрямі підтримає твердо, щиро. Оборонцї української національности не будуть націоналїстами…
Ми хочемо, розумієть ся, вірити, що й представники національних меньшостей України відповідно зрозуміють своє становище: підуть з свого боку на зустріч українським полїтичним домаганням і тим скріплять позицію оборонцїв прав національних меньшостей. Національний такт, зрозуміннє свого власного інтересу повинен підсказати їм, що в сей великий момент, коли український народ заходить ся будувати разом з своєю волею волю України як теріторії, вони повинні бути з ним, а не стояти оподалїк в нейтральній ролї стороннїх свідків, котрі чекають, чим скінчить ся отся робота, щоб відповідно до того пристати чи до централїстів чи до автономистів. Ті що стануть при Українцях рішучо, отверто і сміло в сей рішучий момент, сотворять на будуче міцний духовний, сердечний звязок між українським народом і собою. Ті що будуть тримати ся оддалїк або ворожо, не можуть, розумієть ся, претендувати на особливо теплі почутя і з української сторони. Але правова сторона мусить бути витримана незалежно від симпатій і антипатій.
Право національних меншостей буде забезпечене!
Білоруси там де вони живуть в меньшости на українській території — наші найблизші брати, товариші нашої вікової недолї і боротьби за національне житє, Великороси — походженнєм чи вихованнєм, Поляки, котрі захочуть заховувати свою польську культуру, Жиди — найчисленнїша з неукраїнських народностей України, яка з сього становища має право на нашу особливу увагу, Чехи, Молдовани, Мусульмани, й инші народности, повинні дістати — і я певен, дістануть пропорціоцальне представництво в наших автономних орґанах.
Мова їх буде прийнята в зносинах з урядами і орґанами самоуправи в тих округах, де сї народности становлять певний національний мінїмум. Українська шкільна рада, певно, подбає про те, щоб у сих місцевостях, і взагалї, де буде відповідне число учеників тої чи иншої народности, вони мали змогу вчити ся на своїй рідній мові. Всї сї національні чи релїґійні ґрупи матимуть право закладати свої культурні і релїґійні товариства і установи і діставати для них підмоги з автономного скарбу України, і т. ин.Все се в загальних рисах намітить комітет для вироблення автономного статуту України, орґанїзований по дірективам Зїзду, з участю представників всїх головнїйших народностей України в найблизшім часї. Українському громадянству, до того часу особливо, належить пильно вистерігати ся всього, що розминаєть ся з прінціпом права не українських народностей України, всього що може затрівожити їх що до дальшого становища на Українї, що до повноправности і рівноправности, культурних і національних прав і їх пошановання з української сторони.
Всякі прояви українського шовінизму, виключности, нетолєранції супроти инших народностей не симпатичні й небажані взагалї коли б то не було. Тепер же, в нинїшнїх обставинах, коли так треба такту і розваги, поразуміння і солїдарности для осягнення великої мети, — вони недопустимі зовсїм. Їх треба попросту признати національним злочинством і виступати проти них з усею рішучістю.
