Вільна Україна (Грушевський)/Від слова до дїла

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вільна Україна
Михайло Грушевський
Від слова до дїла
• Цей текст написаний желехівкою. Нью-Йорк: Українська друкарська і видавнича спілка, 1918
ВІД СЛОВА ДО ДЇЛА.
 

 

Автономія — федерація! Широка автономія України в її етноґрафічних межах в федеративнім звязку з демократичною Російською республїкою. Се наша плятформа, се гасло, з котрим підіймають ся і стають безконечні лави українського війска, селянства, робітництва, молоди, інтелїґенції, і з ними плїч-о-плїч все нові й нові ґрупи иньших народностей України, з не-українських меньшостей Української землї. Поки що відокремлені, вони що далї будуть певно ставати густїйші і більші, в міру того, як буде їм виясняти ся реальна сила українства і усьвідомляти-меть ся дїйсний характер його — що воно не має в собі нїчого насильного, виключного, аґресивного, нїяких апетитів до пановання, гноблення чи до обмежування в правах инших народностей.

Але яким шляхом мусимо йти до тієї мети, яким способом здїйснювати се гасло?

Уставленнє автономного ладу в національних територіях і федеративного устрою в Російській республїцї, так само як і самої сеї республїки призначено на установчі збори Російської держави. Тимчасове правительство запевняє в своім бажанню скликати сї збори як найшвидче, але не таїть трудностей звязаних з скликаннєм їх в тих обставинах, коли величезна маса мужеської людности, найбільш цїнна й активна, стоїть на фронтї, в окопах, або пробуває за границями в полонї. Кінець-кінцем зістаєть ся, неясним і невідомим, як скоро можна буде скликати ті збори, чи можливо се буде ранїйше кінця війни й демобілїзації армії. А до того часу — чи та проґрама автономії й федерації має зіставати ся тільки в формі деклярації, і ми й иньші народности та ґрупи, заінтересовані в її здїйсненню, будемо займати ся самою аґітацією за нею та приготовленнями до виборів до установчих зборів?

Мабуть нї! Се була б недопустима пасивність, злочинне занедбаннє, становище не згідне з духом нинїшнього часу, поведеннє навіяне дореволюційним способом мишлення, у вчасти котрого нам нїяк не можна зіставатись!

Велика революція, пережита нами, була не тільки увільненням від царської деспотії, але й від уз того бюрократичного формалїзму, що завданнєм своїм ставив полонити всяку інїіятиву, гальмувати всяку самодїяльність людини і громадянства. Воно, се громадянство, навикши ходити як віл у ярмі, ще не може відразу навикнути до самодїяльности й інїціятиви, далї жде всього з гори — щоб йому звідти щось виразно позволили (по старому принципу — що не дозволено, то, можливо й заборонене), до чогось закликали, щось задекретували. Тим часом новий лад власне чекає від громадянства, щоб воно як скорше, не гаючи ся, само орґанїзувало ся відповідно новим прінціпам свободи й самодїяльности, приноровляючи ся до обставин місцевого житя, до вимогів даного моменту, — аби скріпити новий свобідний устрій і забезпечити його від усяких лукавих замислів явних і тайних ворогів свободи й демократизму.

І так мусить бути. І ранїйше явна була неможливість правити і кермувати житєм усеї двіста мілїонової Росії, з її безконечними відмінами національностей і областей, культурних і економичних умов, навіть в сорозмірно спокійних обставинах і налажених формах правлїння. Як можна тепер, від тимчасового правительства, чекати всякого розпорядку, нормовань і декретовань усього, коли сьому правительству приходить ся розриватись між скріпленнєм фронту, занедбаного старим режімом, страшенним розвалом тилу, сотвореним тим же режімом, і укріпленнєм здобутків революції? Як можна до того всього покладати на нього ще й орґанїзацію нового житя на місцях? Очевидно, тимчасове правительство не може того всього подолати; воно чекає, щоб на місцях прихильники нового ладу, свободи й демократії орґанїзовали його самі, і готово дати санкцію, приложити свою печатку до всього того, що буде зроблене в тім напрямі на місцях. Житє страшенним рухом летить вперед; що не поспіває за ним, тим самим роспадаєть ся, нищить ся і гине. Треба творити нові форми орґанїзації згідно з новими умовами. Робити се можуть тільки орґанїзовані сили на місцях. Тимчасове правительство се розуміє.

Ми бачимо цїлий ряд таких виступів його, де воно санкціонує ті домагання країв і народностей, які йому приносять ся. З ріжних сторін ідуть вісти, що місцеві національні більшости беруть на себе вже тепер справу орґанїзації свого краю на нових, автономних підставах в порозумінню з національними меньшостями своїх країв і з тимчасовим правительством.

В серединї березня ми прочитали звістку, що литовські національні орґанїзації постановили в найблизшім часї скликати комітет, зложений з представників литовської більшости і няродностей-меньшостей сього краю (Жидів, Білорусів, Поляків і Великоросів), щоб орґанїзувати автономний лад в литовських ґубернїях, і тимчасове правительство дало вже на те свою принципіальну згоду. Тиждень по тім читали ми про анальоґічну постанову білоруського національного зїзду, що вибрав виконавчий комітет і поручив йому в порозумінню з тимчасовим правительством орґанїзувати урядуваннє на Білій Руси. Коло того ж заходили ся Естонцї, жадаючи вилучення їх національної теріторії з дотеперішніх ґубернських подїлів і уставлення на нїй ґенерального комісара. Недавно були звістки і про Лотишів, про Молдаван. Роблять в тім напрямі заходи й инші народи Росії.

На великій українській території треба, розумість ся, більше часу, щоб порозумітись з иншими народами й виробити проґраму орґанїзаційної роботи в спілцї з ними. Але провідна лїнія наша буде та сама. Ми не можемо з заложеними руками сидїти і чекати, що нам принесуть установчі збори — який там лад буде уставлений, який напрям візьме перевагу — централїстичний чи федералїстичний, чи признає він автономію, якої хочемо, чи заперечить.

Як і иньші народи Росії, але ще більше, нїж котрий з них, ми навчені гірким досвідом про те, як сильно сидять централїстичні змагання навіть у кращих представниках великоруської інтелїґенції. Ми мусимо рахувати ся з тим, що й тепер усї наші декляративні заяви про потребу широкої національно-територіальної автономії, поки вони будуть тільки декляраціями, або не виходити-муть з меж фактичної українїзації орґанїв місцевого самоврядування або місцевих установ, — будитимуть у тих кругах сумнїви і скептичні рефлексїї що до того, поскільки, мовляв, се домаганнє автономії реальне, дозріле, закорінене в житї. А у великоросійських централїстів знавдуть ся союзники і між недержавними національностями!

Ми не можемо в таких обставинах ріскувати тим, що являєть ся питаннєм житя і смерти в нинїшнїх умовах для нашого народу і для всього краю, для всеї людности його — його широкою автономією. Ми не можемо ставити сього домагання в залежність від того, чи збереть ся на установчих зборах централїстська чи автономно-федералїстична більшість, чи автономісти федералїсти потягнуть за собою иньших. Ми мусимо йти на певне.

Тільки поставивши всїх перед фактом, ми розвіємо їх сумнїви — так, як реальні виступи українства в останніх тижнях примусили замовкнути старі балачки про те, що, мовляв, українство не має ґрунту в масах, і т. ин. Тільки творячи самі автономію України, українїзуючи або творячи нові орґани місцевого самоврядування, в контактї й порозуміннї з иньшими народностями, обєднуючи їх спільними установами і вінчаючи обєднаннє автономним орґаном цїлої України (я намічую тут плян, а не хронольоґичний порядок сеї роботи, котра повинна йти одразу знизу, зверху і з середини), ми доведемо тим самим реальність, жизненність і користність сього домагання. Підтримуючи всею силою сеї орґанїзації новий лад, творячи з неї міцну твердиню його, піддержуючи нею тимчасове правительство у всїм, що служитиме скріпленню свободи і демократії, ми будемо йти в контактї з ним і в сїй нашій роботї в краю. І нарештї ухваливши нову орґанїзацію краю обєднаною волею представництва України, орґанїзованого так, щоб воно дїйсно могло виявити ся волю людности всеї нашої країни, — ми не будемо з трівогою чекати вислїду Установчих Зборів, як розграння якоїсь всеросійської льотерії, а будемо знати, що вони нам дадуть.

Дадуть те, що властиво по самій ідеі своїй дати повинні — останню юридичну санкцію того устрою, який виробить ся на місцях, в національних і всяких иньших областях в згодї з принципами свободи й демократизму, за порозуміннєм місцевих національних і клясових ґруп, і Установчим Зборам буде предложений вже до остаточного потвердження і затвердження.

 
Вільна Україна. Орнамент №2.png