Вільна Україна (Грушевський)/Повороту нема

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вільна Україна
Михайло Грушевський
Повороту нема
• Цей текст написаний желехівкою. Нью-Йорк: Українська друкарська і видавнича спілка, 1918
ПОВОРОТУ НЕМА.
 

 

Резолюції внесені на вселюдних зборах, громадських і партійних зїздах, конференціях і нарадах останнїх тижнїв не полишають нїякого сумніву що до тої полїтичної плятформи, на якій обєднують ся всї активні елєменти української людности. Се старе наше домаганнє широкої національно територіяльної автономії України в російській федеративній республїцї, на демократичних підвалинах, з міцним забезпеченнєм національних меньшостей нашої землї.

Инакше і бути не могло. Домагання народоправства і суто-демократичного ладу на Українї в відокремленій, „незмішаній“ автономній Українї, звязаній тільки федеративним звязком чи то з иншими племенами словянськнмн чи то з иншими народами і областями Російської держави — се старе наше гасло. Підняте ще в 1840-х роках найкращими синами України: Шевченком, Костомаровим, Кулїшем, Гулаком, Білозерським і иншими, воно від того часу не переставало бути провідним мотивом української полїтичної мисли, орґанїзаційної роботи, культурної і громадської працї. Часами тільки воно не розгортувало ся широко і прилюдно, з причини цензурних заборон і репресій, якими старий режім Росії окружав гасла автономії і федерації. Але як тільки українське громадянство діставало змогу свобідно висловити свою гадку, воно повторяло ся неустанно всюди і завсїди: з трибуни першої і другої Думи, в пресї „днїв свободи“ і т. ин. Тепер же воно могло бути проголошено не тільки друкованим словом, але і живим — на великих зборах, манїфестаціях і в усякого рода прилюдних заявах, до котрих прилучають ся українські і не українські зібрання на місцях, заявляючи солїдарність з ними і потвержуючи що се домаганнє всього українського громадянства і всїх полїтично-сьвідомих верств України.

Без сумнїву, воно зістанеть ся тою середньою полїтичною плятформою, на котрій буде йти обєднаннє людности України без ріжницї верств і народностей. Середня між проґрамою простого культурно-національного самоозначення народностей і домаганнєм повної полїтичної незалежности.

Проґрама культурного самоозначення, котру недавно в одній з своїх промов необережно приняв за міру національних домагань народів Росії, і в тім і народу українського, голова нинїшнього тимчасового правительства кн. Львов, тепер вже нїкого на Українї не вдоволить. Ті часи, коли українському громадянству приходило ся рахувати ся з обставинами старого режіму, з неможливістю виявити масову волю українського народу до всеї повноти національного життя і з тим недовірєм, яке виявляло до українства, як до руху народнього, громадянство російське, минули безповоротно. Тодї не тільки уряд, а й поступове російське громадянство ставило ся до українства як до якоїсь невеликої інтелїґентської купки: Її звязки з народом представляли ся сумнївними, її запевнення про потреби народнього житя приймали ся скептично. Українцям приходило ся проробляти тяжку педаґоґичну роботу над сим громадянством, по принціпу „від лекшого до труднїйшого“ висуваючи на чергу найбільш елєментарні, безсумнївні для всякої, просто тільки гуманно і культурно настроєної людини. Такі були домагання українського научання в школї, допущення української мови в урядованню, судї і церкві — на линї, де українські маси стрічають ся з культурою, громадською і державною орґанїзацією. Воля народу не могла бути виявлена, приходило ся сї скромні домагання арґументовати більше „од розуму“. Вони повторяли ся довго, і так іще недавно, і коли були б услухані в час, витворили б трівку моральну звязь між українським громадянством, з одного боку, російською державністю й великоруським поступовим громадянством, з другого.

Але, на превеликий жаль, їх не слухали, поки був час. Не послухано і в критичний момент, коли російське правительство, користаючи з війни, заходило ся знищити і викорінити українство в Галичинї і в Росії, не спиняючи ся перед найбільш вандальськими варварськими заходами. Українцї не знайшли помочи і підтримки в великоруськім громадянстві нїде, — крім деяких соціялїстичних груп.

Се — треба правду сказати — викликало в Українцях глибоку зневіру до російської поступовости і демократії, до можливости, в союзї з нею, забезпечити повноту українського національного житя в рамах російської конституційности. В сю можливість українське громадянство вірило перед війною, коли завязували ся, як здавало ся, міцні звязки між ним і поступовим великоруським громадянством. Але звязки сї не витримали воєнної проби. З тим стало все більше зростати переконаннє в неминучій потребі забезпечити українському народови державне право — або федерацією Російської держави, а як нї, то повною незалежністю України. Тільки державність признавалась певною запорукою вільного полїтичного і національного розвитку українського народу. Се стало ся і відстати ся не може. Від сього становища не може бути повороту назад, в пройдені стадії чисто культурного самоозначення або культурної автономії.

Широка автономія України з державними правами українського народу в федеративнім звязку — се та проґрама даного моменту, від котрої не може бути уступлення назад. Всякі перешкоди, всякі вагання в задоволенню її з боку провідників Російскої держави, чи кермуючих кругів російського громадянства може мати тільки оден наслїдок — се пересуненнє центра ваги в бік українського самостійництва. Про се самостійництво російські лїдери заговорили з думської катедри ще перед війною. Але вони самі й дали йому зброю в руки своєю хиткого, ухильчивою полїтикою в українській справі в сих останнїх роках українського лихолїтя. В теперішній хвилї прихильники самостійної, чи вірнїйше сказати — незалежної України годять ся зістати ся на спільній плятформі широкої національно-територіальної автономії і федеративного забезпечення державного права України. Прапор самостійної України стоїть згорнений. Але чи не розгорнеть ся він з хвилею, коли всеросійські централїсти захотїли б вирвати з наших рук стяг широкої української автономії в федеративній і демократичній Російській республїцї?

З сим треба великої обережности. Се повинно бути ясно керманичам Російської держави!

 
Вільна Україна. Орнамент №2.png