Кобзарь (1876)/Том 2/В неволі, в самоті немає
| ◀ Москалева криниця | Кобзарь. Том 2 В неволі, в самоті немає |
Неофіти ▶ |
|
|
В неволі, в самоті немає,
Нема з ким серце поєднать, [1]
То сам собі оце шукаю
Когось-то, з ним щоб розмовлять...
Шукаю Бога, а нахожу
Таке, що цур ёму й казать.
От-що зробили з мене годи
Та безталання! Та ще й те,
Що літечко моє святе
Минуло хмарно, [2] що немає
Ніже єдиного случаю,
Щоб до-ладу було згадать
А душу треба розважать, [3]
Бо їй так хочеться, так просить
Хоч слова тихого... Не чуть!
І мов у полі сніг заносить
Неохолонувший той труп.
- ↑ Нема з ким душу поєднать,
То сан в собі когось шукаєш,
Щоб з ним хоч серцем розмовлять!
Шукаєш Бога, а находиш
Таке, що гріх і розсказать.
От-так-то нівечать вас годи
Та безталання... (Перш. рук.) - ↑ Минуло марно. (Льв. вид.)
- ↑ Видумуєш, шоб серце вбоге
Хоч тихім словом розважать:
Не лізе в голову нічого,
. . . . . . . . .
Нема з ким душу поєднать.
А їй так хочеться, так просить
Хоч слова доброго...
(Перш. рук.)