Перейти до вмісту

Кобзарь (1876)/Том 2/В неволі, в самоті немає

Додати посилання
Матеріал з Вікіджерел

В неволі, в самоті немає,
Нема з ким серце поєднать, [1]
То сам собі оце шукаю
Когось-то, з ним щоб розмовлять...
Шукаю Бога, а нахожу
Таке, що цур ёму й казать.
От-що зробили з мене годи
Та безталання! Та ще й те,
Що літечко моє святе
Минуло хмарно, [2] що немає
Ніже єдиного случаю,
Щоб до-ладу було згадать
А душу треба розважать, [3]
Бо їй так хочеться, так просить
Хоч слова тихого... Не чуть!
І мов у полі сніг заносить
Неохолонувший той труп.


  1. ↑ Нема з ким душу поєднать,
    То сан в собі когось шукаєш,
    Щоб з ним хоч серцем розмовлять!
    Шукаєш Бога, а находиш
    Таке, що гріх і розсказать.
    От-так-то нівечать вас годи
    Та безталання... (Перш. рук.)
  2. ↑ Минуло марно. (Льв. вид.)
  3. ↑ Видумуєш, шоб серце вбоге
    Хоч тихім словом розважать:
    Не лізе в голову нічого,
    . . . . . . . . .
    Нема з ким душу поєднать.
    А їй так хочеться, так просить
    Хоч слова доброго...
     (Перш. рук.)
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Кобзарь_(1876)/Том_2/В_неволі,_в_самоті_немає&oldid=37755