В сьвічадї плеса/Слово Михайла Яцкова
| В сьвічадї плеса Слово Михайла Яцкова |
Пізнав я той смуток… ▶ |
|
|
——— Гурт „Молодої Музи“ обминає всяку напасть і замість пропащої сварки дає новий твір. По що тратити вік на марницї?
|
|
——— Доси, значить, в однім роцї виходить отсе осьма книжка. Так красше. І так нехай нам доля поможе з молодечим розмахом дбати все про завтрішний день, а нинїшний лишаємо кому иньшому.
|
|
——— З тою книжкою виступає новий автор.
|
|
——— По вдатних перекладах із Словацкого („Батько зачумлених“, „В Швайцарії“), що ждуть своєї черги, та з української новелї на польську мову, дає нам першу збірку власних пісень.
|
|
——— Ось новий серпанок українській Музї, пишноцвітом мережаний. За ним дві пари незабудьок — голубих очий. Що красші, то дївочі, ті уважали, аби мітки з білих долонь рівно розвивали ся, що пильнїйші, то юнацькі, ті стрічку за стрічкою щиро підводили. Отсе з листків калини, що притулила ся до молодого дуба, вилїтають пишні метелики. Се поезія нашої молодости і тої долї, що згубили ми на кедровім мостї. Жаль, розважна задума, творчі блиски тремтять в тих строфах як цїнне вино в грецьких амфорах і раз золотом, то знов рубіном до сонця спадають, гіркий усьміх і кров нагадують, а там далї веселка з водограю клонить ся на кипарис. Та найбільше в сїй збірцї смутних, синїх красок.
|
——— Лети-ж, синя квітко, в будучі віки і подай вістку новим поколїням, яких доля може краще милувати-ме, нїж нас, що наш гурт серед тяжких умовин бажав лишити їм дві памятки: штуку і рідкий в українськім морю ненависти скарб — сердечну дружбу.
Михайло Яцків.