Генеральне слідство про маєтності Лубенського полку 1729–1730 рр./37

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Генеральне слідство про маєтності Лубенського полку 1729–1730 рр. (1931
Унів. Мазепи, що стверджув сс. В'язовок, Ольшанку, Луку, Хитці, гар і Піски, 1687. 19. XII. (Іван Мазепа)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Видання: Київ: 1931.

[93] Унѣверсалъ Іоана Мазепи гетмана потвердителній на кгрунта монастирскіе села Вязовокъ съ принадлежностями, Олшанку зъ вишнимъ и нижшимъ млинкомъ, луки Бернадинскіе зъ лѣскомъ и фолваркомъ занятимъ, Луку, Хитцѣ, Мгар и Пѣски (7).

Іоанъ Мазепа гетманъ зъ войскомъ их царского пресвѣтлаго величества Запорозким.

Въсей старшинѣ и черни войска ихъ царского пресвѣтлаго величества Запорозкого, а меновите пану полковниковѣ лубенскому, полковой старшинѣ, сотникамъ, атаманамъ и въсему того полку товариству, войтомъ и въсему посполству и кождому кому колвекъ о томъ вѣдати належит, симъ нашимъ унѣверсаломъ ознаймуемъ, ижъ яко иншимъ святимъ мѣсцамъ и обытелямъ для помноження хвали божой въ наданнях от прошлих антецессоровъ нашихъ и въ грунтахъ належнихъ до нихъ ствержаемъ[1] нашъ рейментарский оказалисмо респектъ; такъ особливе къ монастиреви преображенія господня Мгарскому Лубенскому маючи горливость и бачення наше, абы въ ономъ молитовъ святых офѣри богу щоденніе не уставали, але овшемъ примноженне хвали божои моглося розширати, заховуемъ при той святой обытели село Въязовокъ (:со въсѣми:) приналежитостями, село Олшанку зъ вишнимъ и нижнимъ млинкомъ, луки прозиваеміе Бернадинскіе зъ лѣскомъ под фолваркомъ занятымъ, и села Луку и Хитцѣ, такъ теж Мгар и Пѣски названіе, такъ якося въ себѣ маютъ, позволяючи превелебному въ богу отцу Іпатію Горбачевъскому, ігуменови мененнаго монастира Мгарского, и по немъ будучимъ оцемъ ігуменамъ, и въсѣмъ тамошнимъ законникомъ для вспартя въсегдашнихъ росходовъ монастырскихъ тыми селами, млинами и въсѣми до монастира их приналежитостями gрунтами въладѣти, и въсякіе приходящіе зъ них пожитки отбирати. Теди абы ему отцу ігумену и въсѣмъ законником монастира Мгарского, такъ о держанню[2] онихъ селъ и въ привълащенню зъ них приходящих належитостей, яко и въ отбыранню зъ млиновъ припадаючих пожитковъ, жадная зъ старшини и чернѣ ни от кого не дѣялася перешкода, мѣти хощемъ. А войтомъ зъ громадами въишшереченнихъ сѣлъ приказуемъ, жеби безъ спереки належитое оной обытели отдавали послушенство, варуемъ. Однакъ жебы козаки въ тихъ селахъ мешкаючіе при своих козацкихъ [936] волностяхъ ненарушоне зоставали, не належачи до них законников. Данъ въ Батуринѣ, декабр. 19, року 1687.

Звишъименнованій рукою власною гетман.

Мѣсто печати рейментарской.


  1. Це слово виправлено и прочитати його важко, але очевидно тут мусить стояти — ствержаемъ.
  2. о держанню — виправлено з — въ держанню
Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Україні
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1939 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.