Генеральне слідство про маєтності Лубенського полку 1729–1730 рр./49

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[103] СОТНѢ ЛОХВИЦКОЙ.
[Марковича Андрія.)

Копія.

31.

Божіею милостію мы пресвѣтлѣйшій и державнѣйшій великій государт», даръ и великій князь Петръ Алексѣевичъ всея Великiя и Малiя и Бѣлія Россій самодержецъ[1]) пожаловали Нѣжинского полку глуховского сотника Андрея Маркова за его к намъ великому государю служби, повелѣли ему дать сію нашу царского величества жалованную грамоту на купленную его мелницу на рекѣ ретѣ въ селѣ Тулиголовах въ полку Нѣинскомъ на село прозиваемое Токарѣ въ сотнѣ Лохвицкой и на хуторъ на Артополот въ полку Лубенскомъ лежащіе, для того село настоящего 1714 году, генваря во.[2]) намъ великому государю нашему царскому величеству был челомъ онъ сотникъ, что въ прошломъ де 1713 году подданъній нашъ войска Запо рожского обойхъ сторонъ Днепра гетманъ Іванъ Іллѣчъ Скоропадскій за вѣрніе ево войсковіе службы далъ ему въ полку Лубенскомъ въ Лохвицкой сотнѣ село прозиваемое Токарѣ; да в том же полку футоръ на степи на речке Артополоте, со всѣми к нимъ принадлежащими қгрунтами; да въ прошломъ 1711 году въ полку Нѣжинскомъ въ Глуховской сотнѣ купилъ онъ в селф Тулиголовах мелницу на речке ретѣ о дву колесахъ и на оние ис канцеллярій войсковой дани ему унѣверсали. И дабы намъ великому государю нашему царскому величеству повелѣтъ въ подтвержденіе того дать нашу царского величества грамоту; а в уневерсалехъ подданного нашего гетмана Івана Іллѣча Скоропадского, какoви онъ сотникъ здесь въ нашой государственной посолской канцеллярій обявил, написано: въ первомъ генваря 26 дня, прош лого 1711 году, данномъ въ Глухове, что Андрей Марковъ, сотникъ глухов скій, на мелницу свою на рекѣ рете, въ селѣ Тулиголовахъ о дву колесах мучнихъ стоящую, у жителя тамошнего и казака Михайла Мартинова, за извѣстную сумму куплею полученъную, обявлял купчie на уряде написанніе и унѣверсалъ прежняго гетмана, даннiй помянутому продавцу на отбиранъе въ той мелнице части войсковой размѣровихъ приходовъ, и просилъ о по твержденіе, дабы [1036) ту ево купленъную мелницу правомъ крѣпостнимъ[3]) потвердит; и онъ гетманъ тѣмъ уневерсаломъ предиреченъную купленную мелницу потвержаетъ, дая полную мочъ тою владѣти и всякie розмѣровie Пожитки обще съ частію[4]) восковою разсужденіемъ знатнихъ его войсковихъ заслугъ ко вспоможеню домовному отбырать; и дабы никто из старшини и черни и всякихъ регименту его обывателей ему сотнику во владеній по мянутой мелницы ни малой не дерзалъ чинити трудности и обыды. Во вто ромъ июня 22 дня, 1713 году, данномъ въ Кіеве, что за службы въ войске Запорожскомъ бывшіе и чинящиеся, Андрея Маркова, сотника глуховского, даетъ ему владѣти село прозиваемое Токарѣ, въ сотнѣ Лохвицкой сущее, со всѣми к нему принадлежащими кгрунтами и угодіями, позволяя от тамошнихъ Посполитихъ людей всякіе повинности и послушанія отбѣрать; о чемъ вѣдая полковникъ лубенскій с старшиною полковою, сотникъ лохвицкій сурядомъ ему сотнику глуховскому во владеній того села Тоқаров и въ отбиранiй от тамошнихъ посполитихъ людей повинности и послушанія ни малой не дерзалъ чинить обиди и препятія; войт же токаровскій зъ посполитими людми долженъ ему сотнику всякое отдавати послушаніе. В третомъ июня 27 д., 1713 году, данномъ въ обозѣ при Кіевѣ, что за службы въ войску Запорожскомъ бывщіе и нынѣ чинящаяся Андрея Маркова, сотника глуховского, далъ онъ гетманъ ему во владѣніе хуторъ измѣнника Зеленского на Артопoлaтe лежащие со всѣми к нему приналежащими кгрунтами, сѣнокосними и пахатними; о чемъ вѣдая полковъникъ лубенский зстаршиною полковою и нихто иной из войско вихъ и посполитихъ всякого чину людей ему сотнику во владѣній [104] по мятутого хутора и въ отбѣраній с него приходящих пожитков ни малой не дерзалъ перешкоди и трудности чинить. И мы пресвѣтлѣйшій державнѣйшій великій государъ, даръ и великій князь Петръ Алексѣевичъ всея Великія, и Ма лія, и Бѣлія Россій самодержецъ, наше царское величество, слушавъ того его вишшей имянованъного сотника глуховского челобитъя и подданного нашего гетмана Івана Иллѣча Скоропадского унѣверсалов, пожаловали его глуховского сотника, повелѣли ему тѣми вищшепомянутими купленъною[5]) мелницею и даннимъ селомъ Тоқарами и хуторомъ на речке Артополоте со всѣми к нимъ принадлежащими угодій владѣть и пожитки употреблять, какъ напи сано въ ВИмеймянованних его гетманских унѣверсалеҳ. Чего ради дана ему сія наша царского величества жалованная грамота из нашей госдаръственной посолской канцеллярій, за нашею печатью, въ Санкт Петербурге, лѣта отъ рождества Христова 1714 rенві ря 25 дня. Государствованія нашего 32 году.

Въ подленномъ подписано тако: Канцлеръ графъ Гаврило Головкинъ.

[103-104] ксей копѣи ради достовѣрия руку приложивъ Андрей Марко вичъ, генералний подскарбий малоросійский, въ Глуховѣ 1731 году, генваря 8 дня.


  1. Титула наведено о рукопису не всього, а скорочено.
  2. залишено місце для читла.
  3. Написано-крѣпостную.
  4. Написано-щастію.
  5. Написано — куплейъную.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Україні
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1939 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.