НАРОДЖЕННЯ ПОЕТА
Східня фантазія
Коли місячна золота колиска
Тихо гойдається в небі,
Почеплена на гвіздочку зорі —
Там засипає під колискову пісню зоряної
Маленьке дитятко.
І в осіяному сонові його тільце меншає
Як білий крилатий човен,
Що пішов на край синього моря.
Тоді те світле дитя
Стає найтоншою гаметою,
З тільцем легшим, як зідхання пташки,
Коли її милий не прилітає довго на гніздо.
Та пилюжинка життя
Спускається на тонкій, злотній павутині
На тиху землю.
І коли промінь із нею ковзне,
Засвітившись в очах чарівної дівчини,
Що сидить чутко край вікна —
Та чудова матерія западає їй в лоно.
Тоді дівчина зідхає, як пташка,
Коли її милий не прилітає довго на гніздо,
А промінь, пустивши росток у таємну
Там спить — чекає,
Аж поки його не розбудить мужський
Дівчина тоді одкидає голову, оддаючи
милому свою трепетну шию:
Вона приготовила мужові млосний цілунок
І найтепліший куточок для його любови.
І коли на буйній землі родиться од неї
Воно смутно пригадує,
Як гойдалось колись на зоряних вірвечках,
Як бреніли місячні струни в покорі тихому
Як співала йому космічна
юга.
Той синок прислухається до них тоді
А струмені згаданих звуків
Передає піснями.
Люди, що здавна сами їх забули, —
Кажуть йому:
— „Ти — поет“.
