Гіпноза та навіяння і значіння їхнє для людини/Коротенька історія гіпнози та навіяння
| ◀ Передмова | Гіпноза та навіяння і значіння їхнє для людини Коротенька історія гіпнози та навіяння |
Що таке гіпноза ▶ |
|
Ще й досі поширена думка, — а її підтримують легковірні люди та на прилюдних виступах гіпнотизери, що рекламують себе, — що гіпноза є якесь, мовляв, надзвичайне або навіть надприродне явище.
Часто-густо гіпнозу об'єднують ще з телепатією (передавання думок на далекому просторі) та різними ясновидженнями.
Це темне й божевільне сусідство було чималою перешкодою для визнання наукової гіпнози.З самого її початку і аж до XVIII віку гіпнозу пояснювали як надприроднє містичне явище. Лише з 1734 року (за часів німецького лікаря Месмера) гіпноза починає займати середину поміж наукою та містикою.
У цей час німецький лікар Месмер винайшов засіб гіпнотизації пасами (відповідними рухами рук гіпнотизерових). На жаль, це був величезний авантурник, що хотів на цьому ділі заробити та вславитись серед мас. Він перший дає напівмістичне пояснення гіпнози і видає себе за першого винахідця нової природньої сили — магнетизму, силою якого можна користуватись для лікарської мети.
Месмер гастролював по багатьох европейських столицях, набуваючи собі слави видатного лікаря. У Парижі улаштовують йому навіть лікарню. Він всіма засобами підтримував легковір'я своїх одвідувачів. Дійшло до того, що в збудованій для нього лікарні він поміж ліжками порозставлював чани, наповнені залізними стружками.
Месмер серйозно пояснював своїм відвідувачам, що ці чани збільшують силу магнетизму.
Отак набулась в той час теорія, що причиною гіпнози вважала не що инше, як особливу енергію, що полягала в магнетичних висяюваннях (излученнях).
Перша людина, що одверто стала на оборону наукової гіпнози, був учений лікар Бред.
Цей лікар розвіяв містичне пояснення гіпнози і зробив це явище цілком приступним науковому вивченню. Далі на оборону гіпнози, як цілої науки та натурального явища, стали славетні фізіологи Ріше, Бош, Гайдеган та инш.В останнє п'ятидесятиріччя гіпноза придбала ще цілу низку наукових дослідників, як Беренгейм, Форель, Моль, Данілевський, Павлов (відомий фізіолог), Бехтерев та низку инших вчених, що своїми дослідами та науковим авторитетом примусили вчених робітників та громадянство уважніше поставитись до гіпнози.
Методичний науковий досвід гіпнози почав лікар Льєбо, що написав 1866 року працю „Про сон та аналогічні явища“.
Льєбо довів, що гіпноза є не що инше, як штучний сон, який спричиняє навіяння; він в усіх своїх хорих викликав гіпнотичний стан ступневим переконанням та систематичним навіянням.
Цей винахід зацікавив Нансійського лікаря Беренгейма та фізіолога Бош, які, роблючи досліди, остаточно визнали за гіпнозою лікове значіння.
Ця Нансійська школа каже: гіпнози немає, а є тільки навіяння. Ця школа стверджувала також, що спеціяльного гіпнотичного сну немає, а є звичайний сон з певними ускладненнями через навіювання.
Згодом стає на оборону гіпнози, як науки, відомий учений Шарко, що дає теж своє визначення гіпнози. Школа Шаркова каже, що гіпнотичні маніпуляції впливають у пацієнтів не тільки на душевну сферу, але ще мають певні фізіологічні виливи переважно на нервову та м'ясневу систему й незалежно від будь-якого навіяння.
На думку Шаркову, гіпноза являє собою штучне викликання неврози (гістерії).
Отже ми бачимо, що на причини виникання гіпнози склались дві точки погляду:
1. Нансійська, яка вважала, що гіпноза спричиняється виключно словесно-психічним навіюванням.
2. Шаркова (Сальпетрера), що відкидала вищезазначене й пояснювала виникання гіпнози чисто фізичним або фізіологічним способами.
Треба відзначити, що погляд школи Шаркової на гіпнозу, як на штучно викликану неврозу або особливий нервовий стан, схожий до гістерії, є неправильний й безпідставний.
Коли-б було так, то тоді-б усіх або більшу половину людей треба визнати за гістериків, тому, що гіпнозі підпадає більша половина людей.
Погляд психологічної школи (Беренгейм), що гіпноза є тільки чинник навіяння, також не витримує наукової критики, бо явища гіпнози одним тільки психічним чинником пояснювати не можна.
Часом без усякого психічного навіювання (приклад — одноманітне тікання годинника, дзюрчання річки, блимання світла перед очима то-що) виникає гіпнотичний стан.
Науково визнано тільки те, що гіпнозу можна спричинити як навіянням, так і фізичними чинниками, що безпосередньо впливають на нервову систему.
Бехтерев каже, що на гіпнозу треба дивитись як на видозміну сну й оскільки сон не є лише психічне явище й не спричиняється одними психічними впливами, але обумовлюється також певними фізичними чинниками, так і гіпнозу можна спричинити як психічними способами навіяння, так і тими або иншими фізичними впливами.
Тепер перед натиском суворо-матеріялістичного біологічного світогляду гіпноза дістала наукове теоретичне й психологічне обгрунтовання, що на ньому ми й зупинимось.
Гостра наукова метода поставила гіпнозу на той шлях, де вона повинна рішуче відмежуватись від своєї попередньої історичної спадщини.