Гіпноза та навіяння і значіння їхнє для людини/Що таке гіпноза
| ◀ Коротенька історія гіпнози та навіяння | Гіпноза та навіяння і значіння їхнє для людини Що таке гіпноза |
Замасковане навіяння ▶ |
|
Жодна властивість вищої нервової системи людського організму не звернула на себе такої пильної уваги, як явища гіпнози та навіювання.
Щоб зрозуміти ці явища, треба хоть в коротеньких рисах зупинитися на самій нервовій системі.
Людський або твариний організм дуже складний, але всі апарати та органи його мусять працювати в повній згоді поміж собою, мусять бути звязані один з одним.
Ясна річ, повинен бути такий апарат, який дає їм цю спроможність працювати в контакті й в гармонії.
Це є нервовий апарат (мозок та нерви), що допомагає організмові орієнтуватися в оточенні та в обставинах і керує всіма людськими виявами, думками, бажаннями то-що.
Нервовий апарат (Мал. 1) ділиться на центральну частину (головний, спинний мозок та нервові вузли) і периферичні нерви, що наче ниточки пронизують усі закуточки нашого тіла.
Ці нервові ниточки йдуть від периферії до мозку (досередні нерви) або від мозку до периферії (відсередні нерви) або між різними пунктами (осередками) мозку, утворюючи між ними звязок (комунікаційні нерви).
Головний мозок складається з великого, малого та довгастого мозку.
Великий мозок щілиною ділиться на дні півкулі — праву й ліву.
Уся поверхня великого мозку вкрита щілинами й рівчаками, між якими містяться закрутки.
У тварин, що своїм розвитком стоять нижче за людину, цих рівчаків та закруток значно менше, а то й зовсім немає.
Мал. 1. Нервова система: головний, хребтовий мозок та нерви.
У людини в ембріональний час її розвитку є період, коли мозок без рівчаків та закруток.
У корі головного мозку є певні ділянки (мозкові центри), що керують тим чи иншим відділом нашого тіла та його властивостями.
До цих мозкових центрів іде нервове роздратування (сигнали) з тої чи иншої частини тіла, на яке вони відповідно реагують, посилаючи туди певні розпорядження.
Властивість усякого живого організму, навіть найпростішого, реагувати так або инакше на всяке роздратування, що йде як з середини, так і зовні, зветься рефлексом.
Рефлекси відбуваються спеціальним нервовим механізмом, — рефлекторною дугою.
Остання складається: 1) з досередного нерву, тоб-то нерву, що приймає роздратування від периферії й проводить його до мозкової клітини, 2) з мозкової клітини, 3) з відсередного нерву, тоб-то нерву, що проводить відповідне розпорядження на роздратування.
Приклад: в очі людини пускають сніп сильного світла, він дратує очний нерв, що, як досередній нерв рефлекторної дуги, несе це роздратування до головного мозку в осередок — центр зоровий.
Останній реагує на це явище й в ту саму мить відсередним нервом тієї-ж самої рефлекторної дуги спричиняє звузіння зіниці, щоб захистити око від різкого світла.
Людина, народжуючись уже на світ, має цілу низку рефлексів, що дають їй спроможність пристосуватись до відповідних умов оточення.
Усі рефлекси виникають мимо волі та бажання людини.
Крім вроджених, так званих безумовних рефлексів, людина за своє життя набуває непостійних умовних рефлексів, що залежать від багатьох умов того оточення, де перебував людина.
Що-ж являє собою умовний рефлекс?
Пояснимо таким прикладом, який спостерігали в лабораторії проф. Павлова.
Собаці кладуть у рот шматок м'яса, при тому завжди з одного посуду певного кольору (наприклад, чорного). М'ясо роздратовує кінці смакових нервів, що ними це роздратування, як досереднім нервом, переходить до відповідного центру головного мозку, а від нього відсередним нервом воно передається до слинної залози. Остання реагує на це відділенням слини. Тут маємо ще вроджений простий рефлекс.
Так само можна спричинити відділення слини не тільки м'ясом, але одним кольором посуду (у даному разі чорним). Тут перед нами — умовний рефлекс. Що-разу, коли собаці давали м'яса, чорний колір посуду дратував її зір.
Це роздратування йшло в центр зору, а звідти певними комунікаційними волокнами до центру, що керує відділенням слини.
Отже, коли це явище повторюється кілька разів, то стає звичкою; поступово міцніє звязок між чорним кольором посуду та м'ясом і потім один лише чорний колір посуду спричиняє (асоціяційно) відділення слини.
Отак на безумовнім істотнім рефлексі (виділення слини під впливом роздратування м'ясом) проф. Павлов виховав умовний рефлекс (Один чорний колір без м'яса дає той самий ефект).
Досліди школи проф. Павлова довели, що на кожнім безумовнім рефлексі організму можна шляхом виховання придбати цілу низку складних умовних рефлексів.
Умовні рефлекси тимчасові, непостійні, залежні від багатьох умов оточення й вироблюються у людини протягом усього життя.
От через оці умовні рефлекси виникає нова сила тимчасових і сталих звязків з оточенням, що допомагають існувати людині в природі.
У корі головного мозку постійно виникають процеси роздратовування, гальмування, замикання та розмикання між різними частинами мозку.
За принципом останніх і виникають та згасають умовні рефлекси.
Отже, все життя людини проходить в утворенні умовних звязків гальмування та розгальмування.
У людини, як ми вже зазначали, безумовні рефлекси — істотні; поруч з ними вже з першого дня народження виховуються умовні рефлекси. Гальма-ж утворюються поволі. Спочатку рефлекси легко розгальмовуються; тому діти так непостійні, несталі, підпадають легко навіюванню. Певно гальма утворюється на 12–14 році, коли поруч з вихованими умовними рефлексами є відповідні умовні гальма.
Людина з цього часу стає витриманіша, сталіша що-до оточення.
Рефлекси — ніби-то наші невидимі оборонці від шкідливого упливу оточення.
Такі явища, як реагування на горе сльозами, що дають полегшення, на радість — веселим настроєм, на жах — завмиранням серця, пояснюються геть чисто рефлекторним впливом.
Лабораторія вченого Павлова робить висновок, що звичайний сон виникає також за методою рефлексології. За день праці в організмі у людини виникають певні продукти, що отруюють кору головного мозку й тим гальмують його діяльність.
Через це гасне функція певних часток головного мозку, настає сон, що має на меті зберігати потрібну для вищих відділів центральної нервової системи енергію.
„Сон, — каже Павлов, — це гальмування, що поширюється на великі райони півкуль і навіть на середній мозок“. Гальмування починається з певного обмеженого місця, а далі поширюється, поступово охоплюючи всі відділи кори головного мозку.
У сонної людини свідомість і воля відсутні, бо кору головного мозку, що керує розумовою людською діяльністю, загальмовано.
Решта центральної нервової системи, що керує тваринним життям та самохітньою діяльністю організму, працює без перерви, не підпадаючи ані нашим бажанням, ані волі.Через те підчас сну ми втрачаємо волю та свідомість, а тваринне життя організму працює правильно (правильно б'ється серце, дихаємо, працює шлунок).
Можна спричинити ще сон штучний, схожий до нормального сну, навіюючи асоціятивні явища, що рефлекторно гальмували-б кору головного мозку.
Нормальний сон супроводить втома, важкість в ногах, руках, повіках, поступове отупіння думок, волі, то-що.
Коли здоровій людині будете навіювати ці явища, то ви виховаєте „умовний сонний рефлекс“, тоб-то умовне сонне загальмування кори головного мозку.
Уміння викликати умовний сонний рефлекс є основа гіпнотизації. Сон — це загальмування відділів головного мозку з причин „унутрішніх або зовнішніх“ (одноманітність) або з цілковитої відсутности зовнішніх роздратувань (абсолютний спокій).
Є ще звичайні умови для сну. Наприклад, дитина, звикши засипати тільки на руках у матери, ніколи не засне без цієї умови. Тут впливає вихований умовний сонний рефлекс, тоб-то умовно сонне гальмування — на руках у матери.
Справді, коли дитина засипала де-кілька разів на руках у матери звичайним сном, то в неї поступово виховувались умовні рефлекси (заколисування, теплові роздратування то-що), а тому, як тільки вона знову потрапить в ті самі обставини — на руки до матери, то дуже швидко засипає, наче її гіпнотизують.
В освітленні рефлексології гіпноза стає дуже ясним, дуже простим і певним явищем.
Вона також є наслідок нормальної діяльности певних психічних процесів, що в основі їх лежить одна з найважливіших нормальних властивостей людської психіки — здатність підпадати навіюванню.
Гіпноза — лише певний природній стан центральнії нервової системи, одна з таких форм, при яких мозок пристосовується до оточення.
Експериментальні досліди функції головного мозку — рефлексологія — остаточно виривають у гіпнози її чудодійну містичність і цілком науково пояснюють причини її виникання.
Візьмем приклад спричинення гіпнотичного сну. Примушуємо людину дивитись на одну точку якоїсь речи. Виникає втомленість зору (асоціятивне явище сну). Далі одним голосом, стиха навіюємо явище процесу засипання: важкість повік, лупання очима, приємну втому, важкість тіла, кінцівок то-що.
По кількох хвилях при вмілій техніці наступає сонливість, а потім сон.
Отже тут є рефлекторний процес гальмування з одного боку через роздратування чуття, а з другого — спричинення умовного сонного рефлексу шляхом навіяння. При гіпнозі всю роботу мозку пригнічено зовні й зведено на нівець.
Критика та контроль цілком втрачаються і все обмежується лише одним навіянням.
Кора головного мозку з усіма головними центрами, за винятком центру слухового, гальмується, припиняє свою працю й стає цілком приступною для навіювання гіпнотизера. Центр слуховий, неначе „вартовий пункт“, один лише звязує гіпнотика та гіпнотизера.
Коли-ж гальмування поширюється й на цей „вартовий пункт“, то звязок — рапорт переривається: гіпнотик виходить з-під впливу гіпнотизера й прокидається вже на підставі природніх законів діяльности умовних рефлексів розгальмування.
Отже гіпноза — це умовний сонний рефлекс, що його виховують на безумовнім рефлексі — сні, з усіма характерними для останнього властивостями.
Зараз ми зупинимось на самих навіяннях, що настають по-за гіпнозою.
Візьмемо кілька прикладів найяскравіших і приступних, що можна проконтролювати.
Треба тільки зазначити, що навіяння наяву (без гіпнози) удаються у значно меншої кількости людей, ніж навіяння в гіпнозі.
Так, наприклад, беремо бадьору людину, що до цього часу ніколи не підпадала гіпнозі, і кажемо їй: „Станьте рівно. Пильно дивіться на мене. Коли я нарахую до десяти, то ви не зможете повернутись і зійти з місця“.
Справді, нараховуєте до десяти, і ваш об'єкт як укопаний приростає до підлоги.
Правда, такі досліди не на кожній особі вдаються. Такі самі досліди можна робити з закриванням повік, очей, спричиненням тимчасового паралічу кінцівок то-що. Те саме стосується до впливу несамохітніх процесів в організмі навіянням наяву. Пригадайте лікарів, яким вдається навіянням заспокоїти функціональні або нервові болі або стан роздратування. Згадайте замови знахорів, що досягають тої самої мети й пояснюються самим навіянням.
Треба відзначити, що обсяг навіяння такий самий, як і в гіпнозі, з тою тільки ріжницею, що успіх їх не такий надійний.У нашім житті явища навіяння трапляються дуже часто, але ми на них майже не звертаємо уваги, бо часто бачимо їх і звикаємо. Таке навіяння проходить в захованому стані, й тоді ми кажемо, що це „замасковане навіяння“.
Коли-ж джерело не з'являється яким-небудь конкретним, — окрема особа, а щось таке, що поширюється на багатьох, на цілі групи, яка-небудь ідея, або ситуація (сугестивна сила), яка мов іскра перескакує з одного на одного в натовпі, то в таких випадках ми це називаємо масовим навіянням.
Наприклад, на маленьких засіданнях варто кому-небудь із присутніх позіхнути, як усі, що там є, починають робити те саме несвідомо.
Або часто за обідом, коли всі їдять яку страву, не помічаючи, що вона, скажемо, солона, як тільки хтось це зауважить, инші теж починають казати те саме.
Нарешті часто буває, коли в компанію, де панував кепський настрій, з'явиться весела людина, як враз загальний настрій підноситься й суму наче не було.
Причиною всього цього є не що инше, як масове навіяння.
У суспільстві часто-густо натрапляємо на осіб, що дуже легко піддаються впливові сторонньої людини, яка вміє пригнічувати його волю своїм авторитетом або характером.
Навіть такі речі, як захоплення тої чи иншої частини суспільства модним письменником, лікарем, художником, професором, агітатором, теж пояснюються навіянням.У своїй передмові я підкреслив цілу низку історичних яскравих фактів масового навіяння.
Але крім навіяння замаскованого, індивідуального та масового є ще самонавіяння.
Воно полягає в тому, що окрема особа може бути одночасово джерелом і об'єктом навіяння.
Для прикладу звернемо увагу на так зване „кохання“. Кохання геть усе пронизано процесом самонавіяння. Найяскравіше самонавіяння може виявлятись на фізичних процесах людського організму. Кому доводилося мати справи з так званими помисливими (підозріливими) людьми (мнітельними), то той про це добре знає.
Найкраще це виявляється в різних нервових розладах діяльности серця, кишечника, головних болях, безсоннях то-що.
Починається це з того, що така помислива людина ввесь час або в певні періоди перебуває під острахом, що в нього, мовляв, почнеться те чи инше із зазначених захорувань, він його чекає, і воно справді наступить під впливом самонавіяння.
Коли ви настирливо будете думати, що в вас хоре серце, то в вас під впливом самонавіяння справді можуть початись різні ознаки хорого серця, хоч справді воно буде цілком здорове.
Істеричним людям під впливом остраху може здаватись, що в них наступить параліж; і, справді, це може статись наслідком того самого самонавіяння.
Усіх прикладів самонавіяння тут не перекажеш.