Галицькі килими — переважно геометричні з Гуцульщини сусідньоі з Буковиною і геометризовані квітчасті з Поділя — на жаль не були предметом увагі і памяти старших збирачів місцевих 50–60-тих рр. Іх найкращі зразки опинились у Відні, а зібрані покійним В. Федоровичем у Вікні згоріли 1915 р. Нечисленні останки галицького килимарства по музеям Львова свідчать одначе за дуже високу мистецьку технику давніх галицьких килимарів. Простий і одноманітний мотив геометричного орнаменту давав килимарям стільки нагоди виявити силу своєі творчоі уяви, що ні один галицький килим давньоі роботи не є повтореням другого — чи то по рисункові чи по гамі красок. Хоча в геометричному килимови доводилося ткати все за рядом то все таки з природи нерівномірно окрашена пряжа давала дещо хвилясте ріжним тонами тло, що зменьшало сувору одноманітність площини килиму. Рівнож і виповненя правильного геометричного рисунку гармонійно ріжними барвними площинам і смужками давало змогу килимареви виявити свій природний хист мистця якраз у сьому належному доборови тонів красок, що разом зливалися в ніжну мелодію образу, або радісним ярким полумям веселили око (нпр. великий ліжник з Космача в Нац. Музею).
Геометризовані клітчасті килими подільского Подністрівя наближаються вже до українських килимів ріжнотонним тлом, мистецьким рисунком орнаменту, його вдатним розміщеням і сміливим добором красок.
На галицьких народних килимах не замічаємо тільки того упадочного переходу через чужі стилі, з яким стрічаємося від кінця XVIII. в. і до половини XIX. в. на Україні. Упадок народного килимарства в Галичині виявився з хвилею заведеня більших килимарень, у яких стали вживати за основу машинових шпагатів і готової пряжі з невеликою скількістю вовни фабричного витвору і окрашеня. Різкі основні краски химичного походженя не давали килимарям простору до творчости, бо іі виперла жура за найбільшу заробітну плату. Мистецтво, що жило в курних хатах при лучиві, вмерло в машинових галях парових фабрик.
