Давні килими України/Крашеня у Гуцулів

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Давні килими Украіни (1925
Володимир Пещанський
Крашеня у Гуцулів
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Крашеня в Гуцулів. Галицькі Гуцули красять свою вовну инакше як на Украіні. Ось по описови В. Шухевича („Гуцульщина“ т. І. стр. 152—153) іх способи кра шеня. — Червону вовняну пряжу роблять з білоі, вкладаючи до Кипячого лугу (з попелу букового дерева) білу вовну на 2-3 години, для протрави після того дають іі до осібної краски з черчети (кошенілі), змішаної з галуном і розпушеної в килячому борші з червоних бураків для закріплення (fixage), — найдовше на одну годину, часто і осторожно перевертаючи, а по годині сушать.

Чорну вовну дістають прямо з мицьки-смушків молодих овець, через що вона i називається мицькова; такої вовни не треба красити, вона остає завсе одностайно чорною.

Темно-рудаву вовну старих овець красять на чорно ось як: сухі та спілі стручки вилушеного бобу заварюють враз із зернятами соняшника, брезілією та вільховою корою: відвар зливають до бодні і кидають туди вовну на 3—4 доби, часто ii перевертаючи, після чого сушать на воздусі. Така вовна не тратить гарноі чорноі краски, вона стає густійшою і тревалійшою, але в дотикови вона не так ніжна як мицькова.

Жовту краску роблять з заповіти (Genista tinctoria), яку сушать і товкуть у ступі, а додавши кори з дикоі яблуні та дешо потовченого галуну, варять у кваснім борщі з житнього грису або у сирватці; відвар переціджують і заварюють наново, та після того, кидають туди білу вовняну пряжу, де вона за пів години стає жовтою.

Червону краску роблять двояким способом: або з черчети (червця), або з материнки і з листя дикоі яблуні. Висушену материнку і листя яблуні товкуть у ступі, поливаючи утовчене водою, аж зробиться густа мязга; сю мязгу збирають у плахту, завязують і пригнічують каменем, що витискає червону краску, яку переварюють у борщі, Самуж пряжу красять зпершу на жовто, а відтак дають іі до кипячоі краски, де пряжа .мокне так довго, аж стане червоною; чим довше остає вона в красці, тим червонішою буде.

Голубу краску роблять так: збирають сиклини молодого парубка у деревляну посудину і полишають іх звичайно на печи у теплому місці протягом девяти днів; коли сиклини пічнугь киснути (ферментувати), додають до них трохи синього каменя і полишають се ще на 3 дні у печі, через що твориться амоно-мідяний окис темно-голубоі барви; до сего барвника вкладають білу пряжу на так довго, поки вона дістане бажану (яснійшу чи темнійшу) голубу барву.

На зелено красять пряжу тим способом, що кидають іі вперед до жовтоі краски, а відтак до синьоі; залежно від того, як довго пряжа в одній або другій красці оставала, дістає вона ріжні відтіни зеленої краски.

Окрашені згаданими і другими ростинними красками килими, поминаючи вже неоднократне праня за житя перших властителів і самі несприяючі умовили пізнійшого зберіганя[1]), все таки заховують своі первісні краски, що вражають нас живою мягкістю і чудовою гармонією злуки.



  1. Килим-коць. з гербом гетьмана Полуботка найшов В. Кричевський на дзвіниці одної церкви на Полтавщині, де в ньому тримали вуголь для кадила. Коць к. XVII. в. Нац. Музея, найдений автором па горищі одного з ментальних будинків Київської Лаври, служив таки до мереховку вугля. Це не одинокі випадки подібного зберіганя мистецької старовини.
Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Україні
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1926 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.