Данте Алїґієрі/Вступ
| ◀ Поправки важнїйших похибок друку | Данте Алїґієрі Вступ |
I. Середнї віки ▶ |
|
Цівілїзація середнїх віків так відмінна від нашої, так своєрідна і по свойому суцїльна, що ще й доси широкі круги суспільности раді-б були завернути до неї всю людськість і утвердити на віки те, що пропало силою орґанїчного росту. Зворот до середнїх віків у католицькій теольоґії та в католицькім розуміню соціяльних теорій, се факти, які доконують ся на наших очах; до орґанїзації суспільности на середньовічних ідейних основах змагають недвозначно сучасні клєрикальні партії, що творять значну силу в Нїмеччинї, Франції, Італїї та инших краях. Ще не виключена можність повороту до середньовікових порядків; ще папство й його прихильники не стратили надїї на приверненє святої інквізіції, на здушенє наукової критики і свобідної думки, на опанованє школи й держави. От тим то порядки і світогляд середнїх віків усе ще й по за кругами істориків-спеціялїстів звертають на себе увагу широкої публїки, а головні дїячі тих часів не тратять свого романтичного блиску.
До найвизначнїйших репрезентантів середньовікової цівілїзації належить Данте Алїґієрі, найвизначнїйший поет італїйської лїтератури, якого студіованє ще й доси в Італїї творить основу студій над рідним язиком і письменством у школах.
В ньому можна бачити інїціятора всїх новочасних лїтератур, бо він своїм трактатом „De vulgari eloquio“ переломав панованє середньовікової латини і відкрив перед народнїми язиками широкі перспективи розвою. Як граничний камінь стоїть він на переходї від середнїх до новійших віків. Віруваня і змаганя середнїх віків він перетопив у орґанїчну єдність і вилив немов у бронзї в своїй безсмертній поемі, як найкращий їх памятник. Та при тім сам він чоловік уже наскрізь нового духа, був одним із інїціяторів віку гуманїзму. Глибокий траґізм його особистого житя і його полїтики, якій він бажав служити, збуджує наше співчутє. Не диво, що не лише в Італїї найвиднїйші письменники почанаючи від Боккачія і кінчаючи Кардуччі присвячували не мало працї популярізованю його думок, пояснюваню та коментованю його творів та дослїдам над його житєм, але й новійші европейські учені, Французи, Нїмцї та Анґлїйцї видають раз ураз нові працї про нього. Істнують в Італїї і в Нїмеччинї спеціяльні товариства для студій над Дантом, появляють ся що раз нові переклади його творів, яких глибокі думки і поетичні образи приваблюють цїкавість широкої публїки.
Данте являєть ся найвисшим виразом, поетичним вінцем та увічненєм того, що називаємо середнїми віками. Вся культура, всї віруваня, всї муки й надїї тих часів знайшли вираз у його поемі. Та рівночасно як людина ґенїяльна він усїм своїм єством належить до новійших часів, хоча думками й поглядами корінить ся в минувшинї. Відси певна двоістість його появи; консервативний і правовірний у своїх поглядах, усїма своїми силами він був революціонером і сївачем духових революцій. Нїцше називав його гієною, що виє на могилах; Скартацінї називає його найбільшим новочасним поетом. Італїя величає в ньому батька своєї національної лїтератури, творця і незрівняного майстра італїйської лїтературної мови; католики бачуть у ньому правовірного ученика Томи з Аквіну, та не брак і таких, що бачили в ньому єретика.
Нарис ідейного ґрунту середнїх віків та їх цівілїзації поможе нам зрозуміти також появу Данта і оцїнити його значінє для загальної лїтератури.