Дзьвін/Соловейко
Зовнішній вигляд
< Дзьвін
◀ Видіньнє | Дзьвін Соловейко |
Анахорет ▶ |
|
XCII.
СОЛОВЕЙКО.
I.
Ёго ніколи на полі не чути,
А сад що-дьня мов чарами сповняе.
Про те одно й живе, щоб бути
Утіхою души, що споминае
Про тихий рай в тихі своі минути,
Як серце в любих мріях оддихае.
II.
Легесенький, малесенький, боіцьцяБуйного вітру на широкім полі.
Нехай буяе з вітром инша птиця,
Ненаситна в своім жаданьню воли;
Він никне, мовкне, зьнітившись таіцьця,
Як серце кволе в нещасливій долі.
III.
Затихне вітер, сонечко засьсяе,Солодким духом рози подихають…
Поэтом він з гніздечка вилітае, —
Пісьні хвалу их пишну вихваляють.
Душа про давнє щасьтє споминае,
И райські мріі серденько сповняють.
—o—