Дитинство (1929)/Зарізяка

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дитинство (1929
Андрій Заливчий
Зарізяка
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Видання: Київ: Бібліотека газети „Пролетарська правда“, 1929.
 
ЗАРІЗЯКА
 

Хата. Синьовато-білі стіни, сірі вікна, сіра лава, сірі двері, велетенсько нависла над хатою піч з біло-синім коміном, темно-жовта долівка, темно-зелений світ по кутках переходить в пітьму, заперті вікна, заперті двері сінешні й хатні. Під лавою вогко і темно.

Дрижать потихеньку стіни й долівка. Де далі — синішає в хаті. Жах…

Під лавою в темнім куточку тріпочеться серце, в конвульсіях тіло. Жах… Далі, в куток, в самий темніший, в норку… Сховатись… закрити очі… руками… Нічого немає навкруги, нічого, лише я. Там, коло ніг якась друга істота, до мене подібна. Але то тільки на мить — я одинокий, я сам. Сховатись.

Стукають у вікна, рушаться стіни, долівка… ломлються в двері… Темно… темно і

страшно… темно і страшно… Жах…

Он якась маса безбарвна, сіра. Щось людське з ножем у руках — великий-великий, блискучий. О, це Зарізяка! Шукає, шукає… на долівці, на печі, шукає під піччю і в печі.

Немає вже нічого. Ніж… ніж… тільки ніж…

Змішалось усе в безбарвну, безформенну масу, — тільки я… Його немає, — тільки я… тільки ніж…

Найде… заріже… Сховатись… А найде-ж, безумовно найде.

О, хто-ж оборонить? Десь там нікого. Сама тільки мати. Так, мати…

Навкруги вже нічого немає, — маса, сіра маса. Хитається вся, немає ні спокію, ні певного напрямку руху. Безформенний рух, безформенна маса. Жах…

Підожди… підожди…

Ось воно, бліде обличчя, худі темні руки, заломлені за шию, чорне довге волосся, засмальцьована кубова керсетка, хвилюються груди… Біжить… стремить… Швидше додому. Жах…

У неї теж жах. Але-ж вона врятує. Вона, вона єдина… Вирве, спасе від ножа. Я чую — вона спасе, я бачу, що спасе…

І вона йде з почуттям жаху, — їй треба врятувати, вона не чує… І вона спасе. Це видко з її обличчя, з її походки, з її заломлених рук. Вона чує, що я коло ножа…

Грюкає засув… риплять двері… Надія у грудях… надія…

Холодні руки матери переривають мій жах.

Бліде з усмішкою обличчя… воно врятувало…