Дитинство (1929)/Родина

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дитинство (1929
Андрій Заливчий
Родина
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Видання: Київ: Бібліотека газети „Пролетарська правда“, 1929.
 
РОДИНА
 

У хаті було якось надто просторно. Потім я ніколи не пригадую нашу хату такою — завжди в ній багато було речей. Займали вони майже всю хату; ніде було й повернутися. Сама піч займала чверть хати; між піччю й стіною, просто дверей стояв піл, а між полом і піччю біля стіни низенький ослінчик, від якого йшов запічок просто на піч.

Так було тоді, так було й потім. Але потім хата була заставлена ще диванами, лавами і столом так, що коли лягали двоє серед хати головою до столу і ногами до дверей, то пройти було ніяк. Але тепер, я пригадую, було в хаті дуже просторо; і не було, здається, дивана, не було й столу, — а може й був стіл.

Був вечір. Посеред хати стояв невеличкий стільчик; на ньому горіла лямпа. Щось робили мої брати — вони обидва старші за мене. На низенькому стільці сиділа мати; тримала на колінах маленьку сестру і щось шила.

Вечір був якийсь надзвичайно давучий. Здавалось, — та, мабуть, воно так і було, — на дворі болото, болото, скрізь болото. Туманом окутана хата. І кругом далеко-далеко якась чорна пітьма, змішана з вогкими краплями. Такий був настрій…

Я не пригадую тепер гаразд ні моїх братів, ні обличчя матери. Пам'ятаю лише її зігнуту спину та нахилену над шиттям голову.

Входить батько. Я не пригадую зараз і його, — просто щось безформенно здорове, найсильніше, з найтовстішим голосом.

Розповідають тепер, що він був п'яний… Я-ж пригадую тільки, що то був батько і сильний чоловік. Він зняв чобота і став бити халявою матір по голові й по обличчі…

Я кинувся на ослінчик, а відтіля на запічок, тримався за карниз і визирав: дивився, як батько бив халявою матір.

І сміявся. Чудно було… от і сміявся…

А брати кинулися в різні кутки, позатулювали руками обличчя і плакали. І плакала, сидючи, мати. Кричала маленька сестричка.

А я визирав і сміявся…

Батько бив халявою матір… Всі плакали, сестриця кричала… А я визирав і сміявся…

Чудно світила лямпа. Видко було лише батька, якусь безформенну масу і бліде обличчя й зігнуту постать матери та чорну брудну халяву…

З кутка брат закричав:

— А він — сміється…

І я почав плакати.