Дитинство (1929)/Хворий
| ◀ Їсти | Дитинство Хворий |
Я утопився ▶ |
|
Скупо нам було на ласки.
Наша хата над самою річкою. Ні, не над річкою. Колись там протікала річка повз самі вікна, а тепер залишалась перед вікнами сама затока — Циганка.
Це було рано по весні. Розлилася вода і затопила всю толоку, затопила городи круг нашої хати; тільки у дворі не було ще води, кругом-же вода.
Був надзвичайно прозорий, весняний, сонячний день. Вгорі й унизу світило сонце і відбивалось у моїх очах. Блакитне небо, і чорні води, і білі меви кружляли в прозорім повітрі. Якось не хотілося з двору в хату входить.
Пам'ятаю чомусь усе виносили з хати: дивани, стіл, ліжко, постіль і одежу. Виносили, розставляли й розвішували скрізь по двору. Я забрався на диван, на подушку, закутався в сіряк і з такою приємністю дивився в далечину! Потім, приплющивши очі, дивився на обидва сонця — внизу і вгорі.
Довгі-довгі, рівні тоненькі проміння тяглися од сонця аж до моїх очей… червоні, жовті, білі… і так приємно… По кожі проходив мороз. А сонце світило в обличчя і гріло приємно і м'яко. І так мені хотілося без перестану дивитись і лежати. Чомусь було надзвичайно спокійно і любо, так любо… Мені байдуже було про других. А мені було так хороше! Якось надзвичайно… Мати кидала часто роботу, приходила до мене і гладила по голові. І тоді ще краще гріло мене сонце, ще ліпшими здавалось проміння…
Вже тільки над вечір мені сказали, що я хворий, наказали не вставати з дивана, — мене перенесуть. Мені так приємно було: стільки турбот, мені й ходить не треба — перенесуть. Так хороше…
Внесли дивана, поставили біля печи, і на нього мене поклали на подушках. І знову мені так приємно було. Мати підходила часто, ласкаво говорила до мене і гладила по голові. Я напів-спав…І от мені здавалось, що у мене товсті великі руки й ноги і голова у мене здорова. Я брав нашу велику піч в свої обійми і ніс кудись. Хиталося усе піді мною… І я почував, що в руках у мене не піч, а жлукто, товсте наше жлукто… потім щось тонше за нього… потім зовсім тонке… Нарешті, я його забираю в долоні. І руки у мене зробились тоненькі-тоненькі й ноги тоненькі-тоненькі… І в руках у мене вже не жлукто і не піч, а тоненька-тоненька ниточка.
Я з острахом кидаюсь… І з радістю бачу, що знову я такий самий, як і був, з своїми руками й ногами. І мати коло мене…
І знову мені стало так само хороше, приємно. Мороз проходить по кожі. Тепла рука матери на голові. Бліде обличчя з м'якою усмішкою…
І м'яка приємна напівтьма весняного вечора.