Перейти до вмісту

Доля (Грабовський, 1985)/Робітницька пісня

Матеріал з Вікіджерел
Доля
Павло Граб
Робітницька пісня (П'єр Дюпон)
пер.: Павло Грабовський
• Інші версії цієї роботи див. Робітницька пісня Київ: «Дніпро», 1985
РОБІТНИЦЬКА ПІСНЯ

Що божий день ми встаємо з півнями;
Ще світяться по місту ліхтарі,
А голод нас жене в підземні ями,
Бо ми на те відвічні шахтарі.
Працює спина, плечі, ноги й руки;
Вже й сил нема, а все рвемо кремінь.
Що ж нам придбав наш труд важкий та муки?
На старість літ без крихти хліба гинь!
 Поєднаймось з братом брат,
 Зачерпнім лишень по чарці!
 Хай гримлять
 Із гармат
 Кати наші — працедавці,
 Розсилають смерті жах!
 А ми вип'ємо за згоду,
 За братерство та свободу,
 Щоб настали по світах!

З морського дна ми добуваєм перли,
Зробили рай ми з рідної землі;
Самі ж мремо старцями, як і мерли,
Притьмом здихаєм у кромішній млі,
Кривавий піт з нас крапле, ллються сльози,
А в домовину ляжеш злидарем:
Не нас напоять виноградні лози,
Не ми себе в оксамит уберем.
 Поєднаймось з братом брат… і т. д.

В'ялить нас труд і нужда передчасом;
Кому така голота дорога?
Хто не вважа машинами та м'ясом
Робітників, дешевших від шага?
Де чудеса, то там і наші сили;
Ми збудували Вавілон новий;
Немов ті бджоли — меду наносили,
А їсти — вибач, бо се мед не твій!
 Поєднаймось… і т. д.


Ми тулимось в холодних підземеллях:
Там наші хати; носим лахмани…
Товаришують з нами в тих оселях,
Ховаючись від світла, кажани.
Тікаєм ми до гурту з ними в нори,
Не дивимось на сонечко ясне…
Нащо ж огнем палають наші зори?
Чом сміливіш завзяття не стягне?
 Поєднаймось… і т. д.

Щораз, як ми кров нашу розливаєм
За рідний край, — яка користь кому?
Мерзенного деспота уквітчаєм
Та й молимось, як богові, йому.
Не стяг війни розвіймо, а любові,
Пашницею засіймо скрізь поля.
Доволі люд уже потратив крові;
Прочнеться раб, що голову схиля!
 Поєднаймось… і т. д.