Світять зорі, світять
З високого неба…
Та не думай, хлопе,
Що світять для тебе!
Оця з тисяч ясна,
Що сходить від бору,
Мов краєчок сонця,
Це — па нова з двору.
Та друга, понижче,
Як злото хороша,
Що над ставом блима, —
Нашого пробоща.
Третя збоку іскри
Розсипа огнисті,
Мов куделю срібну,
То це — органісти.
Виблискують зорі
Із полум'я наче…
Лиш нема твоєї,
Хлопе-небораче!
Повідають люди,
Що колись на світі
Бог запалив рівно
Всі зорі в блакиті.
Ні хлопа, ні пана
Не було на небі…
Кожен свою зірку
Власну мав для себе.
А став люд тулятись,
Здибав долю вбогу,
То за ним і зорі
Стратили дорогу.
Панські — наче білий
Таляр засіяли,
Хлопські, проте, слізьми
В ріллю поспадали.
|
