Доля (Грабовський, 1985)/Світять зорі, світять…

Матеріал з Вікіджерел

Світять зорі, світять
З високого неба…
Та не думай, хлопе,
Що світять для тебе!

Оця з тисяч ясна,
Що сходить від бору,
Мов краєчок сонця,
Це — па нова з двору.

Та друга, понижче,
Як злото хороша,
Що над ставом блима, —
Нашого пробоща.


Третя збоку іскри
Розсипа огнисті,
Мов куделю срібну,
То це — органісти.

Виблискують зорі
Із полум'я наче…
Лиш нема твоєї,
Хлопе-небораче!

Повідають люди,
Що колись на світі
Бог запалив рівно
Всі зорі в блакиті.

Ні хлопа, ні пана
Не було на небі…
Кожен свою зірку
Власну мав для себе.

А став люд тулятись,
Здибав долю вбогу,
То за ним і зорі
Стратили дорогу.

Панські — наче білий
Таляр засіяли,
Хлопські, проте, слізьми
В ріллю поспадали.