Доля (Грабовський, 1985)/Та коли ж ми, коли діждем…

Матеріал з Вікіджерел

Та коли ж ми, коли діждем
Тії весни, того свята,
Що з-під стріхи з-під курної
Забіліє наша хата?
 Та коли ж ми, коли діждем
 Того ранку, тії днини,
 Що нам сонце крізь віконце
 Більше світла свого кине?
Та коли ж ми, коли діждем
Тії зорі, тії долі,
Що нам колос зажовтіє
На зубоженому полі?
 Завірюха гуде в пущах,
 Завірюха снігом віє;
 Блисне місяць, стужа вдарить —
 Разом хата побіліє.
З неба сходить день наш білий,
Ясне сонце з неба сходить;
Рілля, слізьми засіяна,
Злотий колос нам уродить.