Доля (Грабовський, 1985)/Тиняючись колись понад Дунаєм…
| ◀ Як розповів мені тато старий… | Доля «Тиняючись колись понад Дунаєм…» (Прешерн) пер.: Павло Грабовський |
Чи ти знаєш, люба руже… ▶ |
|
***
Тиняючись колись понад Дунаєм,
Овід карався тяжко за пісні,
Та не мовчав: болів за рідним краєм,
Зливав у вірш всі муки потайні.
До мови, перш чужої, звик зігнанець;
Природу, люд, його життя, звичай —
Все оспівав латинських муз коханець,
І співи ті прославили Дунай.
Як той Назон не мав снаги мовчати,
Так і мені — без пісні краще мри,
Хоч не діждусь я доброї заплати:
Злість людська тільки шле свої дари.
До мови, перш чужої, місць погорди
Я також звик, обравши для тужби,
І з струн моїх зриваються акорди
Не втіх, а гніву, горя та журби.