До галицьких приятелїв/До галицьких приятелїв
| ◀ Передмова | До галицьких приятелїв До галицьких приятелїв (Адам Міцкевич) пер.: Іван Франко |
Проба аналїзи ▶ |
|
 |
 |
|
Осип Залєский іменем кількох своїх приятелїв, галицьких дїдичів (obywateli) передав менї ось які запити:
I. Яким способом можна тепер найкориснїйше працювати для польської справи: чи через оружне повстанє против ворогів, чи обмежаючи ся на підготованє в самім краю матеріялів і засобів для будущого повстаня?
II. Чи теперішнїй стан Европи заповідає які подїї, що вплинули би безпосередно на Польщу, а також на скілько в разї народнього повстаня можна числити на чужу поміч і де її шукати?
III. Чи польська еміґрація в теперішнїм її положеню може безпосередно підпирати змаганя земляків полишених у краю і в якій формі маємо жадати тої підмоги від еміґрації?
IV. На скілько й яким способом зі свого боку земляки повинні підпирати еміґрацію?
V. Колиб довелось обмежити ся на саму лише внутрішню дїяльність у краю, то як устроїти сю дїяльність і що особливо при тій дїяльности мати на метї?
На ті запити Осипа Залєского відповідаю ось що, взиваючи запитача, аби мою відповідь порівняв з поглядом иньших земляків, до яких він і приятелї мають довірє.
I. Оружне повстанє булоб виповідженєм війни трьом великим державам: Росиї, Австрії і Прусії, яких полїтика тепер зовсїм така сама і які обопільно будуть помагати одні одним. Не бачу нїякої спромоги вести таку війну. Одна провінція Галичина не може здобути ся на таку силу. Польське Королївство, ослаблене війною, ще не зміцнїло на силї й на дусї. Познанське князївство само против Прусаків за слабе. З литовських і руських провінцій нема певних звісток.
II. В теперішнїм станї Европи, хоча між монархами можуть трафити ся часткові непорозуміня, Польща не повинна з них надїяти ся для себе нїчого. При заключуваню трактатів монархи все посьвятять Польщу на винадгороду або заміну. Нїкотрий монарх не думає воскресити Польщу, бо інтерес польського народа порушує занадто богато питань і занадто тїсно вяже ся з інтересами революциї. Значить, інтерес Польщі не швидше буде виведений перед суд Европи, аж революція помішає теперішнїй полїтичний устрій і витворить де будь нову державу або революційне правительство.
В якій сторонї Европи насамперед може вибухнути революція, сього не вмію сказати. Загальний голос віщує переміни у Франції. Скоро би Франція оголосила себе републїкою, скоро би визнала теперішнього короля, яку будь форму правлїня прийме потому, все мусить зірвати зносини з рештою Европи, і війна, яка неохибно вивяже ся з того, повинна застати Поляків готовими.
Але революція в Італїї або в Нїмеччинї ще близше обходить Польщу і ще більший вплив мусить мати на наші інтереси, бо ми зі свого боку можемо мати більший вплив на успіх тої революциї. В разї перемін у Італїї або в Нїмеччинї час і обставини вкажуть спосіб і місце дїланя. Від осіб сьвідомих дїла, що пробуватимуть за границею, треба дожидати донесень і пояснень, а особи полишені в краю, знаючи місцевий дух і засоби, повинні рішати про прискоренє чи опізненє повстаня.
Що торкаєть ся заграничної помочи, то не лише повстанцї не повинні дожидати її, але нїкому, хто обіцює таку поміч, не вірте. Весь рахунок треба опирати на власних силах або на близькій, сусїдській помочи, при-м. Мадяр (Węgrów) для Галичини, Лїфляндії для Литви і т. и.
Самі повстанцї, знаючи лїпше положенє власне і довколичне, не будуть дурити себе й иньших. Поміч із за границї людьми або оружєм така тепер непевна, получена з таким трудностями, що з реєстрів засобів повстаня треба її вимазати, а хочаб і змінили ся обставини, лише стілько числити на неї, скілько на якийсь несподїваний випадок або на чудо.
III. Більша часть польської еміґрації не займає ся тепер обдумуванєм способів вибореня незалежности, чи простїйше кажучи, войованя з Росією, Австрією та Прусією, але радше обмірковуванєм суспільних теорій, орґанїзованєм будущої Польщі і т. и. В свойому нутрі еміґрація сварить ся за арістократію й демократію. Не входячи в полїтичну вартість тої сварнї, якої я нїколи не міг гаразд зрозуміти і яка менї видаєть ся наслїдком самих лише особистих ворожнеч, се певне, що з усеї тої сварнї Польща в разї повстаня не може обіцювати собі анї полків, анї оружя, анї гроший. А на скілько еміґрація може розумом, моральним впливом і творами допомогти Галичанам, про се найлїпше осудять самі Галичани. Та в усякім разї, якби в сих часах вибухло повстанє, лише кільканацять а може лиш кілька еміґрантів ледвоб здужало продерти ся туди.
IV. Еміґрація домагаєть ся грошевих запомог із краю на двоякі цїли: 1. На підпиранє загальної народньої справи, себто на висилку емісаріїв та дипльоматичних аґентів і т. и., на закупуванє оружя в випадку війни, словом, на полїтичні цїли; 2. на запомаганє незаможних у самій еміґрації. Запомоги першого рода на тепер непотрібні, і тяжко їх удїлювати, а ще тяжше добре їх ужити. Еміґрація подїляєть ся на богато партій, а яких кожда поступає инакше, а жадна з них не має за собою довіря всього народа, жадна не є законною репрезентацією народа. То хтож буде висилати дипльоматичних аґентів? Кому прислугує право висилати емісаріїв іменем народа? В теперішньому непевному станї лїпше й полїтичнїйше буде видавати публичний гріш у самім краю.
Запомоги другого рода на внутрішнї потреби еміґрації посилати на руки комітету[1] і за його поквітованями, означуючи виразно, на яку цїль мають бути повернені гроші. Який собі буде склад комітету, все воно безпечнїйше мати дїло з властю вибраною через значну часть еміґрації, нїж з поодинокими особами, що не підлягають контролї і не можуть прилюдно здавати обрахунків.
V. З попереднїх уваг випливає, що на мою думку галицькі обивателї повинні звернути свою дїяльність поперед усього на внутрішнї справи краю. Який напрям і устрій надати тій дїяльности, годї се знати нам, що живемо за границею. Та про те я щиро виложу свій погляд на сю справу, піддаючи його під осуд самих галицьких обивателїв.
Дїяльність в нутрі краю повинна мати метою приготованє і громадженє сил і засобів для будущого повстаня. Всї сили і засоби лежать в народньому дусї, що творить і узброює війська. Розширювати того духа, се значить найуспішнїйше працювати над відродженєм Польщі. Треба затим:
1. Вияснити всїм верствам людности, що справа Польщі, се справа рівности і свободи, що неволя селян походить із того, що обивателї маючи руки звязані урядом не можуть анї поправити анї змінити краєвих законів, що самі тиснені податками мусять утискати підданих, що австрійський уряд має на метї дїлити народ на маґнатів, шляхту і хлопів, що ті ріжницї мусить удержувати вічно і що тих ріжниць неможливо знести без воскресеня Польщі.
2. Поки не звалимо чужого правлїня, поти всї крики на титули, на арістократію і т. и. — дурниця, вони дїлять лише земляків на партії і доводять до незгоди. Війна наша тепер не домашня, але навнїшня. Аж тодї титули стратять усяке значінє, коли будемо мати титул Поляків; тодї лише упадуть інтереси каст і фамілїй, коли вирине великий інтерес народнїй. Трудити ся для народнього інтересу, се значить трудити ся для свободи й рівности.
Оттим то всї верстви людности треба допускати й заохочувати до тої працї. Князь, ґраф, селянин і Жид потрібні нам однаково. Кождого з них треба переробити на Поляка. Поки нема публичного житя, поти амбітні люди будуть шукати значіня в сальонах; поки не можна шукати слави зі служби вітчинї, будуть шукати блиску в титулах. Треба се зносити терпеливо і раз-у-раз звертати уми до висшої мети. Тим то найпильнїйше треба вистерігати ся всякої внутрішньої сварнї за арістократію й демократію.
3. Особи, що мають значінє з маєтку й уродженя (бо иньшого значіня тепер у Галичинї нема), можуть безмірно прислужити ся народнїй справі, протеґуючи, запомагаючи, заохочуючи людий усякого стану, у яких бачуть любов до Польщі; особливо треба заводити приязні зносини з патріотичним духовенством усяких віроісповідань. Найбільше мати на метї руське духовенство. Оминати всякі пересвари з попами, а власне всякі процеси. Не один обиватель, що в часї повстаня посьвячує весь маєток, в часї спокою не хоче дарувати сьвященникови або селянинови кількох дерев з лїса або кусника землї, і зражує тим до себе цїлі верстви людности. Повторяймо собі раз-у-раз, що хвилеве посьвяченє лекше і менше успішне, нїж ненастанне, дрібне посьвяченє для рідної справи; задля недостачі тих ненастанних і дрібних посьвячень не мають потім успіху загальні хвилеві посьвяченя.
Дивні пересуди против деяких верстов людности, приміром певне призирство до дїтий духовних грецьких, се великий полїтичний гріх, найнебезпечнїйший для нашої справи. Треба доложити всяких старань, аби в тім дїлї навернути публичну опінїю на просту дорогу.
Хлопам не лише в загалї віщувати лїпшу будущину, але й особливо, скілько лише можна, поправляти їх матеріяльний стан. Приміром таким, що знані з запалу для народньої справи, таким, що їх дїти воювали в Польщі, коли можна, надавати власність і увільнювати їх від чиншів, будувати їм доми, купувати худобу. Нехай би в кождім селї кількох, або хоч одного господаря вивінувано таким способом зі складки, зроблено би більше для народньої справи, нїж через висиланє емісаріїв за границю або через закупуванє невчасного оружя, яке може бути зраджене і сконфісковане.
Писаня, що покріпляють духа народа, розкидати скілько можна по краю. Оминати писаня сьмілі, що зараз кличуть до бунту і збуджують підозріня уряду; такі писаня заховувати лише для більш осьвічених у малому числї примірників; а для загалу добирати книжочки на вид невинні, книжки набожні, піснї повні народнїх споминів і надихані любовю вітчини. Дбати про те, щоб вони були друковані за дозволом цензури і віддавати друкованє їх особам добре записаним у правительства, якіб і самі не знали, що роблять; ми за границею і декілька земляків у краю повинні заняти ся робленєм добору і публїкованєм таких писань без галасу, без виявлюваня патріотичної мети.
Зробити приміром вибір пісень із кантичок, у яких повно народнїх споминів. Передрукувати в як найбільшім числї примірників Spiewy historyczne Нємцевича, Спомини Кілїньского, Спомини Рожицкого, в скороченю Спомини Дембіньского, Wiesława Бродзїньского і т. и.
Для такої дїяльности добреб було заснувати товариство між обивателями, але вистерігати ся в тім товаристві крикливих титулів, прим. Карбонаріїв, Франмасонів і т. и.; безпечнїйше не надавати нїякого титулу. Статутів і орґанїзацій не писати, урядів не творити, знаків та окликів не вигадувати. Досьвід учить, що найчастїйше ті мало пожиточні неформальности причиняють ся до виданя і загуби членів товариства. Говорю тут лише про теперішню хвилю; важні подїї можуть на будуще виявити потребу конспірації, яка тепер не придалась би нї на що.
Дїяльність на зверх треба розширювати по змозї на сусїднї країни, на Угорщину й Італїю. Старати ся пізнати інтереси, змаганя й засоби тих народів. Відомости сього рода потрібнїйші нам від усяких зносин з дальшими західнїми державами.
——————
- ↑ Очевидно Міцкевич має на думцї згаданий висше Лєлєвелївський „Komitet polski narodowy“. І. Ф.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |