До ефективних суспільств/Україна/Роки розчарування і політичного хаосу
| ◀ Помаранчева революція | До ефективних суспільств. Україна: 20 минулих і 20 майбутніх літ Роки розчарування і політичного хаосу (2005–2008 роки) |
Шлях до “нормальної держави” — 20 майбутніх років ▶ |
|
РОКИ РОЗЧАРУВАННЯ І ПОЛІТИЧНОГО ХАОСУ
(2005–2008 РОКИ)
Конституційні зміни самі по собі — непогана річ. Це засвідчили приклади Кучми під час другого мандату і Джорджа Буша молодшого. Проте для країни небезпечно, коли президент має завеликі повноваження. Навіть під час перших восьми місяців на посаді Президента, коли ще не діяла змінена Конституція, Ющенко, незважаючи на добрі наміри, не зумів через своє найближче оточення та радників прозоро й гідно керувати країною. Ситуація в Україні почала погіршуватися вже з весни 2005 року, і це триває дотепер. Спілкування між Президентом і Прем'єр-міністром Ю. Тимошенко виглядало скоріш як конфлікт, ніж як співпраця. Президент міняє Прем'єр-міністра і вже у вересні 2005 року на цю посаду був призначений Юрій Єхануров.
За відсутності чіткого політичного напряму, невиконання передвиборчих обіцянок президентська партія “Наша Україна” втрачала свій електорат, що закінчилося її нищівною поразкою на парламентських виборах у березні 2006-го. Знову ж таки, після нерішучості президента та його нездатності створити бажану “помаранчеву” коаліцію в країні протягом кількох місяців відбувався справжній політичний хаос. Ющенко хотів призначити когось зі свого оточення головою Верховної Ради, проте не зміг цього зробити. Потім він, розраховуючи на добру волю та велику політичну підтримку Януковича, підписав з ним та лідерами політичних партій “Універсал національної єдності” й висунув Януковича на посаду Прем'єр-міністра. Янукович створив антикризову коаліцію, до якої увійшли Партія регіонів, Комуністична партія та Соціалістична партія. Тимошенко пішла в опозицію. Після певного часу міністри з “Нашої України”, які працювали в Кабінеті міністрів Януковича, вийшли з уряду, а ця партія шукає свого місця у новій політичній ситуації.
“Антикризова коаліція” була теж дещо крихка. Політична ситуація залишалася нестабільною. Здавалося, що потрібні дострокові парламентські вибори, і Президент їх призначив. 29 вересня 2007 року в результаті виборів “помаранчева” коаліція з Блоком Юлії Тимошенко, “Нашою Україною” та “Народною самообороною” отримали, хоч і з великим трудом, більшість у Верховній Раді. Блок Тимошенко одержав набагато більше голосів, ніж решта “помаранчевих”, що надавало право лідерові вимагати пост Прем'єр-міністра. Колишня антикризова коаліція стала послабленою після виборів 2007 року, бо з політичної арени зійшла СПУ, не діставши необхідних 3 % голосів. Натомість з'явився Блок Литвина, який формально залишається поза політичними альянсами.
У липні 2008 року політична ситуація залишається дуже нестабільною. Що ще гірше — це швидке зростання інфляції через подорожчання енергоносіїв, сировини, зерна. Президент і Прем'єр-міністр не знаходять згоди в питаннях щодо подолання інфляції. ВВП зростає, але не такими темпами, як це було у 2000–2004 роках. Опозиційна коаліція у ВР стає слабкою, втрачає більшість. Правоцентристські регіонали й комуністи є однодумцями хіба тільки в негативному ставленні до НАТО. Янукович уже не найбільш впливова людина в Партії регіонів. Парламент стає наполовину паралізованим. Населення ставиться з недовірою до ВР, Кабінету Міністрів та самого Президента. Негативне ставлення людей до “примітивного капіталізму”, який створює різницю між багатими й бідними, все менше вірять у допомогу Заходу. Політичний хаос триває. Арсеній Яценюк, Голова ВР, який мав підтримку Ющенка, був змушений піти у відставку. На його місце обрали Володимира Литвина. Однак це не дуже підняло ефективність ВР. Через політичний хаос світова фінасова й економічна криза буде більш відчутна в Україні, ніж у політично стабільних державах.