Перейти до вмісту

До ефективних суспільств/Україна/Помаранчева революція

Матеріал з Вікіджерел

ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ

Осінь 2004 року. Наближаються президентські вибори. Кучма не може змінити Конституцію і висунути свою кандидатуру на третій термін. Головними кандидатами стають Янукович із “благословення” Кучми та за нахабної підтримки Путіна, і Ющенко, який має підтримку більш свідомих, демократичних, патріотичних, проєвропейських громадян. Янукович, однак, має “адміністративні ресурси”, підтримку потужних олігархів, більшості виборців у східних та південних областях і, особливо, проросійських виборців. Явне зловживання адміністративними ресурсами, фальсифікація результатів і спроба отруєння Ющенка (хто його організував?) загострюють настрої у суспільстві. Політична напруга підноситься. Молода політична організація “Пора” готувалася до демонстрацій, і реакція народу була швидкою і спонтанною. Тисячі, а опісля сотні тисяч людей з найвіддаленіших куточків України приїздять до Майдану Незалежності й починається Помаранчева революція.

Помаранчева революція — це одна з найважливіших, найшляхетніших подій в історії України. Це був високий рівень моральних вимог — правди і свободи, це була дисципліна, турбота про інших, взаємодопомога, пісні, квіти, а не каміння для спецохоронців і транспортованих із Донецька хуліганів. За весь час революції не було жодної людської жертви. Такої мирної революції в історії людства, мабуть, не було. Україна стає епіцентром уваги цілого світу. Тільки Росія і деякі країни-диктатури спостерігали за подіями в Україні скептично або зі страхом.

Не зважаючи на приналежність до різних політичних сил, Ющенко, Тимошенко й Мороз стоять пліч-о-пліч на імпровізованій сцені на Майдані Незалежності. Тільки один дисонанс у цій “симфонії свободи” — багато непотрібних і нереалістичних обіцянок лунає з трибуни революції: “5 мільйонів нових робочих місць за 5 років!”, “Фальсифікаторам — тюрми!” і т. д.

Це суперечило тому, що, стоячи на морозі, повторювали і вимагали сотні тисяч людей: “Свободи і правди!”, “Ющенко — Так!”, скандуючи “Разом нас багато, нас не подолати!” Багато офіцерів міліції, СБУ, армії стають на бік народу. Міністр оборони заявляє, що армія існує для того, щоб обороняти країну тільки від зовнішньої загрози. Небезпека інтервенції частини армії з Одеси, однак, висить у повітрі. Кучма як головнокомандувач наказу йти на Київ не дає. Чи це голос його національної совісті, чи попередження із Заходу, чи одне й інше — насправді знає тільки він сам. Навіть деякі з українських дипломатів надсилали листи з різних куточків світу на підтримку Помаранчевої революції. Роблячи це, вони ризикували не тільки своєю кар'єрою та статусом, а й спокійним життям за кордоном.

З'являються західні модератори для переговорів між Кучмою і Ющенком (Солана, Кваснєвський, Адамкус). Вони пропонують компроміс: організація третього туру виборів зі зміненою ЦВК, зміна конституції — зі зменшеними повноваженнями президента і збільшеними для Верховної Ради й Кабінету Міністрів. Компроміс було прийнято. Ющенко виграє вибори і стає президентом. Чи заплатив він за це надто велику ціну? Чи діяв би рішучіше, якби знав, що у нього залишаються більші повноваження? Я не впевнений у цьому.