Перейти до вмісту

До ефективних суспільств/2

Додати посилання
Матеріал з Вікіджерел

РОЗДІЛ 2

ПОХОДЖЕННЯ ЛЮДИНИ ТА ЇЇ ІДЕОЛОГІЙ

Чому виникли різні суспільні устрої? Що було джерелами цінностей? Що викликало їхню появу? Суспільний лад утворився для задоволення усвідомлених потреб людей. Це походить від внутрішньої природи людини в різних формах прояву, яка, зрештою, була у неї частково закладена в процесі творіння. Одвічна філософська проблема — проникнути у таємницю справжнього походження людини, глибоко пізнати її природу й потреби для того, щоб утворити такі відносини і створити такі інституції, які дозволять людині реалізувати свою долю, своє призначення або саму себе. Створення міфів, формування релігій і розроблення наукового методу пояснюються потребою зрозуміти істинний сенс існування людини у матеріальному світі, який її оточує. Урізноманітнювалися пошуки “істини”, відповіді були різними. Які ж основні напрямки думки? Схематично вони представлені у табл. 1.

Спробуймо дослідити ці різні переконання. Більшість стародавніх міфів та сучасних релігій пов'язують походження людини з певною надприродною силою; вони бачать людину як творіння Волі Божої. У процесі творіння людина наділялася різними властивостями та рисами. Проте її поведінка не повністю наперед визначена, отже, вона відрізняється від поведінки одноплемінників. Прояви поведінки людини оцінюються за шкалою “добра”, “погана” або “одна і друга”.

Стародавні філософи пов'язували поведінку людини з її внутрішньою природою. Хзун Цу вважав, що “природа людини зла; її доброта є результатом свідомої діяльності”[1]. Під свідомою діяльністю він розумів, по суті, навчання, здобування знань. Притаманне природі людини зло слід виправляти, змінювати за допомогою освіти і запровадження обрядових принципів. У цьому він вбачав мету “цивілізованого” суспільного ладу. Мудреці потрібні були для того, щоб створювати обрядові принципи, а мудрі вожді — щоб їх утверджувати.

Таблиця 1

Походження людини Природа людини Джерела “етичних” цінностей Узагальнені цінності
Божа Воля Зло; добро; змішана Боже одкровення Індивідуалістсько-суперницькі або кооперативно-групові
Результат еволюції природи Добро; результат навколишнього середовища Закони природи Кооперативно-групові або егалітарно-колективістські
Біологічна випадковість Складна; унікальність людини — знання Сама людина, її об'єктивна потреба Наперед не визначені; свобода вибору

Значно пізніше, ґрунтуючись на іншому підході, Зігмунд Фройд дійшов майже подібних висновків щодо природи людини[2]. Він вважав, що інстинктивний потяг людини до чуттєвого задоволення суперечить основній меті цивілізації, тобто спрямуванню сил природи на благо людини і регулюванню стосунків між людьми, особливо тих, що торкаються розподілу багатства. Інстинктивні потяги спонукають людей ставитись одне до одного як до об'єктів задоволення власних потреб. Це суперечить духу законів цивілізації; отже, їх повинна нав'язувати меншість, яка так чи інакше оволодіває засобами примусу, хоча в ідеалі така меншість подолала б власні інстинктивні потяги.

В обох згаданих філософських концепціях без відповіді залишаються такі запитання: якщо природі людини притаманне зло, то звідки випливає потяг до вдосконалення, створення обрядових принципів, подолання інстинктів — потяг до цивілізації? З оточення людини? Чому і як з'являються мудреці?

Мен Цзи дотримувався протилежної думки: він вважав, що природі людини притаманне добро: “Схильність людини творити добро подібна до властивості води текти донизу”[3]. Він стверджував, що людина наділена основними чеснотами, і їх слід лише плекати, аби вони проявлялися як бажана поведінка щодо інших. До таких чеснот належать: співчуття, що проявляється у гуманності; сором, що веде до праведності; почуття шанобливості, перетворене на добропристойність; розуміння справедливості й несправедливості як джерело мудрості. За Мен Цзи, людина, подібно до поганого правителя, змушена чинити зло виключно за певних обставин. Пізніше якоюсь мірою подібні погляди сформулював Ж.-Ж. Руссо.

Постає запитання: якщо обставини — результат діяльності людини, то як і чому виникають “зловмисні обставини”?

Као Цзи, сучасник і учень Мен Цзи, природу людини вважав нейтральною, не схильною до добра чи зла — її можна спрямувати на добро або зло[4]. Такий підхід найлогічніший, оскільки впродовж усієї нашої історії є багато свідчень того, як одні й ті самі особи і спільноти виявляються здатними чинити дуже добрі й дуже погані справи. Хоча, можливо, було б навіть правильніше розглядати людину схильною до добра або зла, ніж нейтральною. В ній добро і зло пробуджуються складними обставинами, взаємодією її інстинктів та стосунками з іншими людьми. Подібного погляду на природу людини дотримуються основні релігії; одна з їхніх цілей полягає в тому, щоб пробудити у людині добро за допомогою законів моралі, рекомендацій, обіцянок винагороди, загрози покарання.

Якщо загадковою залишається істинна природа людини, то ще загадковішою є власне мета існування людини. Щоб усвідомити цю мету, визначити, до чого і як іти, як ставитися до інших і до навколишнього середовища, розуміти, що таке добро і що таке зло, що справедливо і що несправедливо, людина прагне проникнути у таємницю світобудови, осягнути волю Творця, віднайти справедливий лад і кодекс поведінки. Здавалося, що джерело моралі перебуває поза людиною, є предметом не вільного її вибору, а швидше точною інтерпретацією Божих намірів, які підсилювались одкровеннями різних пророків.

Іншою новітньою теорією походження людини стало матеріалістичне вчення. Згідно з ним, людина, подібно до усіх інших істот, — це результат фізичної еволюції, яка здійснюється за законами природи. Природа людини, її поведінка, історія і доля підпорядковані законам еволюції. Вона повинна прагнути до “відкриття” законів природи, поглибленого розуміння їх і подальшого приведення кодексу приписань у відповідність із ними. Таким чином, звідси знову випливає, що у людини немає свободи вибору цінностей; вони для неї наперед визначені. У контексті цієї теорії легко зрозуміти впевненість декого щодо кінцевого результату суспільного розвитку (тобто світове безкласове суспільство).

Згідно з найсучаснішою теорією, сформульованою Жаком Моно, людина — це результат випадкової біологічної мутації[5]. Можливо, з деякими недостатньо науковими обґрунтуваннями він твердить, що сучасна наука, зокрема молекулярна біологія, остаточно спростувала уявлення про те, що людина — результат втручання Бога або природної еволюції. Моно вважав, що не існує ні кінцевої мети, ні усталеної єдності людини і решти світобудови. Ці висновки ґрунтуються на таких спостереженнях:

  • “Однією з універсальних характерних властивостей живих істот є сталість хімічної будови (ДНК), в якій закладено генетичний код”.
  • “Еволюція не є тенденцією, притаманною живим істотам”.
  • “Зміни у біосфері проходять ряд несподіваних збурень, що впливають на окремі молекули, й, таким чином, у своїх проявах не піддаються передбаченню і контролю”.

З його подальших спостережень випливає, що інші суспільні істоти, окрім людини, генетично наперед визначені у своїй поведінці завдяки “наперед заданій схемі” нервової системи. Отже, їхні відносини, взаємодія і стабільність “суспільних” структур генетично гарантовані закладені й увічнені. Їм не потрібні ні кодекси моралі, ні основи етики. Унікальність людини, що вирізняє її у тваринному світі, визначається тим фактом, що її кодекс поведінки передбачається переважно культурним, а не генетичним шляхом. Ось чому людина має історію, а інші види тваринного світу — палеонтологію (лише скам'янілі рештки є свідченням їхнього існування); отож перед людиною виникає завдання і нагальна потреба мати основу, остаточне виправдання системи цінностей і кодексу моралі. Саме це зумовило потяг до релігій і філософських теорій з метою відкриття відповідних джерел моралі, системи цінностей. Проте якби наука могла довести, що виникнення людини сталося в результаті величезної “гри Монте-Карло”, що Космос до її появи не мав жодного відношення і міг навіть не помітити цього, в такому разі над людиною не існує ні первісного джерела, ні основ цінностей, ні моралі. Таким чином людині притаманні потреба, а також свобода їх творити, ніж відкривати.

Розмаїття ідей і переконань про походження, природу і долю людини вело до узагальнення поглядів у системах цінностей та ідеологій. Звичайно, на їхнє формування вплинули конкретний досвід різних суспільств, навколишнє середовище, в якому змушене було існувати суспільство і, отже, періоди, коли вони виникали. Конфлікти між ідеологіями пояснюються здебільшого вже названими причинами (звідки й випливають розбіжності у трактуванні минулого), а не істотними відмінностями в уявленні про прагнення і устремління людини, а також про суспільний лад, що міг би їх задовольнити.

Серед основних “прагнень”, на яких зосереджувався розум людини, були: досягнення достатку і благополуччя, рівність можливостей і благ, рівність перед законом або у статусі й становищі, заперечення взагалі привілеїв, свобода і справедливість — їхні витоки і способи досягнення.

Хоча б якими людині уявлялися жадані становище або умови, досягнення їх можливе лише у взаєминах з іншими людьми. Характер таких стосунків залежатиме від того значення, яке надається особі у суспільстві. Одна із систем цінностей, що виникла й постійно підтримується в англосаксонському світі, надає пріоритет особі, її розвитку та її самореалізації. Хоча б якими були створені інституції, їх слід спроектувати так, щоб це сприяло задоволенню прагнень індивідуумів. Ця система переконань розглядатиметься у розділі 3, присвяченому індивідуалістсько-конкуренційним цінностям.

В одній із систем переконань людина розглядається як переважно частинка суспільного ладу і вбачається потреба кожної особи віднайти своє місце у суспільній структурі, відіграти в ній свою особливу роль та добровільно підпорядкувати себе потребам суспільства. Такі переконання характерні для конфуціанської та синтоїстської культур, що істотно вплинули на поведінку людей у країнах, подібних до Японії. Далі досліджуватимемо їх під назвою групово-кооперативних цінностей.

Від попереднього не дуже відрізняється спосіб бачення людини як частинки цілого. Людина повинна розчинитись у житті спільноти. Такі погляди пропагувались у Радянському Союзі й апробувались у Китаї. Цю систему цінностей можна назвати егалітарно-колективістською.

Різні приписування та інституції, що виникли з метою регулювання стосунків між людьми, пов'язані з однією з трьох названих систем цінностей. Зрештою, існують два різних типи інституційних взаємин між людьми: політичні й економічні. Перший тип стосується питання влади. Влада — це право, можливість ухвалювати рішення, що мають вплив на усю спільноту. До основних запитань, пов'язаних з владою, належать: Чим підтверджується право на її використання? Як вона досягається або яким шляхом її слід досягати? Має вона бути сконцентрованою чи розпорошеною? Як можна її зберегти або відібрати, обмежити або контролювати? Визначимо також хто може ухвалювати, запроваджувати і виконувати закони; хто і як може вирішувати питання про податки, пенсії та розподіл ресурсів; хто і як може робити вибір між війною і миром або розв'язувати проблеми зовсім з іншої сфери — про спосіб збирання сміття? Аби бути прийнятною, ідеологія мусить містити систему заходів щодо оформлення політичних інституцій, які регулюють владні стосунки між людьми і за допомогою відповідних відносин дозволяють задовольнити політичні прагнення й устремління.

Інша система взаємин, що потребує певних ідеологічних заходів, стосується суто економічних питань — матеріальних благ і послуг. Необхідність існування системи виробництва і розподілу багатства зумовлена наявністю матеріальних потреб людини, таких потягів і прагнень, які може задовольняти лише сфера матеріального виробництва. Первісна людина та і її родова община існували в умовах економічного самозабезпечення. Прагнення поліпшити своє буття підштовхувало людину до урізноманітнення виробничих функцій, розподілу праці, спеціалізації виробництва та обміну товарів і послуг і змусило її пройти через етапи родової, регіональної, державної і міжнародної структур до сучасних складних взаємопов'язаних і взаємозалежних економічних інституцій. І знову-таки, економічний досвід людини змінювався залежно від наявних природних ресурсів, що визначали її життя, від досягнень в опануванні навколишнього світу, а також соціальних і політичних структур, що сприяли підвищенню ефективності економічних процесів або перешкоджали цьому. Таким чином, економічна мета ідеології полягає у тому, щоб запропонувати ефективну і справедливу економічну систему, яка забезпечила б ефективне виробництво і / або справедливий розподіл матеріальних благ. Економічна складова ідеології має дати відповіді на такі запитання: як заохочувати людину до продуктивної праці, якими мусять бути система винагород, власність на засоби виробництва, основи розподілу та обміну товарів і послуг?

Погляди різняться залежно від того, якій складовій ідеології, політичній чи економічній, надається перевага. Дехто, особливо Маркс, вважав, що економічні фактори визначають інституції у соціальній та політичній структурах. Інші надавали більшого значення політичній організації і розглядали її як складову, що визначає справедливе та ефективне функціонування економічної системи. Однак історичний досвід і сучасні спостереження свідчать, що обумовленість і детермінізм працюють в обох напрямах. Отже, політичне правління може впливати і впливає як на форму, так і на функціонування економічної системи і навпаки, хоча виявляється, що вплив економічної системи на політичне правління потребує більше часу для свого прояву.

Важливішим здається той факт, що ці дві компоненти суспільного ладу, тобто політичне правління й економічна система, існують у різних поєднаннях. У такому випадку вони безумовно не повністю визначають одна одну. Для того щоб забезпечити можливість створення нових проектів або програм, які вказують суспільствам шлях до бажаних умов життя, можна змінювати їх поєднання, роз'єднувати, “схрещувати” і знову поєднувати.

Але спершу слід докладно розглянути три системи цінностей, основні різновиди політичного правління й економічних систем, що стали складовими ідеологій і основними компонентами наступних суспільних устроїв.

  1. ↑ Hsun-tzu. The Works of Hsun-tzu, translated from the Chinese by Homer H. Dubs. AMS Press, New York, 1976.
  2. ↑ Freud S. The Future of an Illusion (edited by J. Strachey). W. W. Norton, New York, 1975.
  3. ↑ Works of Mencius (edited by J. Legge). Dover Publications, New York, 1970.
  4. ↑ Ibid.
  5. ↑ Monod J. On values in the age of science essay presented at the Fourteenth Nobel Symposium, 1969.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=До_ефективних_суспільств/2&oldid=137422