До ефективних суспільств/1
| ◀ Від автора | До ефективних суспільств Розділ 1. Ефективність суспільств — загальний огляд |
Розділ 2. Походження людини та її ідеологій ▶ |
|
РОЗДІЛ 1
ЕФЕКТИВНІСТЬ СУСПІЛЬСТВ — ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД
Суспільства, держави мають значні відмінності щодо ефективності залежно від часу та країни. Економічне становище може характеризуватися як низькою продуктивністю при великій бідності, так і швидким економічним зростанням, процвітанням, а також стагнацією або занепадом. Зовнішнє політичне становище країни може змінюватися від сили і впливу до відносного безсилля, а внутрішнє — від мирного, спокійного функціонування політичних інституцій при значних особистих та інституційних свободах і високому ступені добровільності у прийнятті системи управління до нав'язування сили, приборкання заворушень, масового терору, суспільних чвар, громадянської війни і революції.
Суспільне здоров'я також може змінюватися з плином часу: від близьких стосунків між людьми на роботі й під час відпочинку з можливостями для творчих, корисних занять, згуртованості та почуття обов'язку — до чвар, напруженості, руйнації соціальних структур, відчуженості й високої злочинності. Ефективність держави може оцінюватися відповідно до економічного, політичного або соціального критеріїв. Всі вони, безумовно, взаємозв'язані і взаємозалежні. Економічні критерії ефективності, що піддаються кількісному виміру, дають можливість легко оцінювати і порівнювати країни, хоча немає єдиного універсального показника економічного становища.
Оцінювання політичного і соціального становища здійснити значно складніше, проте їх постійно дають у деяких дослідженнях, вони виразно проявляються у почуттях задоволення чи невдоволення i виявляються шляхом анкетування або досить гостро — в страйках, рухах дисидентів.
Бажано мати єдиний універсальний показник, за допомогою якого можна визначати становище націй-держав, проте такого показника не існує i навряд чи він з'явиться. Разом з тим оцінювання i порівняння, що різняться ретельністю й об'єктивністю, проводяться постійно. Ця методологічна дилема розглядається у додатку, де викладено короткий огляд існуючих допоміжних критеріїв i показників, за допомогою яких здійснюється оцінювання країн.
Чим можна пояснити суттєві відмінності у становищі країн? У чому полягають основні причини цих відмінностей? Існує безліч факторів, що регулюють функціонування і, як наслідок, ефективність суспільств. На мал. 1 схематично показана залежність між ними.
 | На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
Політичні інституції діють або не діють залежно від приналежності до влади, від того, як вона використовується у зв'язку з розподілом ресурсів, регулюванням взаємовідносин, а також від того, чи сприймається її функціонування законним i справедливим, насильно нав'язаним чи добровільно визнаним. А все це визначається характером політичної влади.
Докладніше обговорення умов економічної ефективності (див. мал. 1) дозволить дійти висновку, що суспільний лад виступає основною детермінантою суспільної ефективності.
1. Природні ресурси не обов'язкові. Економічний розвиток в основному забезпечується людиною. Провидіння допомагало i допомагатиме окремим країнам, наділивши їх природними багатствами. Крім того, враховуючи зростаючу цінність ресурсів у зв'язку із вичерпністю їхніх запасів, економічні перспективи розвитку країни тим кращі, чим більші природні багатства вона має. Історія свідчить, що наявності ресурсів недостатньо, щоб започаткувати i підтримувати економічний розвиток. Такі країни, як Японія i Швейцарія, переконливо довели, що вдале поєднання наснаги до праці й майстерності людей може компенсувати їхню відсутність.
2. На наснагу до праці впливають релігійні вірування; сприйняття праці як необхідності, як форми зобов'язання перед сім'єю, соціальною групою, нацією як способу задоволення матеріальних i соціальних потреб або як способу самореалізації.
3. Для підвищення результативності великих зусиль потрібне відповідне i постійне вдосконалення ноу-хау (технологія). Існують дві категорії ноу-хау.
Технічне, що дозволяє людині управляти силами природи для свого блага, та організаційне, що забезпечує створення i підтримку ефективних структур.
Технічне ноу-хау має універсальне (транснаціональне — Ред.) застосування; за певного рівня освіти й бажання вчитися воно може бути більшою мірою готовим для імпортування і застосування. Соціально-організаційне ноу-хау зумовлене розвитком культури і потребує гармонійного поєднання зі світоглядом людей. Тому воно має бути здебільшого “доморощеним” (національним — Ред.).
4. Для того, щоб економічний розвиток став стійким процесом, наснага до праці й ноу-хау мають доповнюватися відповідним обладнанням. Доповненням до робочих рук і людського розуму має бути певна “кінська сила” техніки. Її слід забезпечувати шляхом інвестицій в обладнання, матеріальні та сервісні інфраструктури.
Джерела фондів для інвестицій можуть бути внутрішні, зокрема приватні заощадження або корпоративні прибутки, незалежно від форми їхньої власності; а також зовнішні — зарубіжні інвестиції або допомога інших країн.
Інституційна структура, суспільний лад мають бути досконалими, аби стимулювати потребу і бажання людей працювати, творити, поширювати і застосовувати ноу-хау для підтримання адекватних рівнів інвестицій. Можна було б переформулювати співвідношення детермінантів ефективності таким чином:
Еф = ƒ(ресурси / населення, суспільний лад, світовий контекст, в якому існує суспільство).
Будь-який суспільний лад містить три компоненти: цінності, політичне правління, економічну систему.
Існує кілька прототипів цінностей, форм правління та економічних систем; кожен з них має свої переваги і недоліки.
Одні з них привабливіші з гуманістичної точки зору; інші — з політичної, філософської або соціальної; ще інші зумовлюють кращі економічні досягнення.
Основні “прототипи” складових суспільного ладу зображено на мал. 2.
1.1. Індивідуалістсько-конкуренційні
Кожен індивідуум — унікальний. Об'єктивним для кожного є те, що його турбують власні потреби і прагнення; кожен шукає шляхи самоутвердження та самовираження.
| Цінності | Політичне правління | Економічна система | ||||||
1. Індивідуалістсько-конкуренційні |
1. Противага (боротьба за владу) |
1. Вільне підприємництво | ||||||
2. Групово-кооперативні |
2. Колегіальне (співпраця при владі) |
2. Узгоджене вільне підприємництво | ||||||
3. Егалітарно-колективістські |
3. Унітарне (диктатура) |
3. Адміністративно-командна система |
1.2. Групово-кооперативні
Особа — лише частинка всесвіту і частинка суспільного ладу. Кожен має шукати власну роль у ньому, добровільно підпорядковувати себе вищим цілям, виконувати свої обов'язки і реалізовувати своє призначення шляхом кооперативної взаємодії з іншими.
1.3. Егалітарно-колективістські
Люди народжуються рівними, не відокремленими від суспільства. Для задоволення своїх потреб кожна людина повинна бути спроможною брати із загального фонду і вносити до нього якнайбільше відповідно до її здібностей. Кожен реалізує своє покликання і шукає його втілення у безконфліктному суспільстві.
2.1. Противага (боротьба за владу)
Це — представницький уряд з однією партією при владі та однією або кількома в опозиції, усвідомлена мета яких полягає у відверненні зловживань та кращому використанні влади, у “противазі”. Свободи гарантуються поділом влади на законодавчу, виконавчу та судову.
2.2. Колегіальне (співпраця при владі)
Рішення ухвалюються представниками різних верств населення, що мають різні погляди, беруть участь у цьому процесі і, отже, поділяють відповідальність за наслідки ухвалених рішень.
2.3. Унітарне (диктатура)
За цієї форми правління влада концентрується на вершині соціальної піраміди без існування офіціальної опозиції або противаги. Це властиво усім диктатурам від лівих до правих, незалежно від їхніх ідеологічних обґрунтувань.
3.1. Вільне підприємництво
Основні риси цієї системи — приватна власність, максимізація прибутку і вільний ринок із зобов'язаннями уряду підтримувати все це за допомогою законодавчих норм з переважно суперницькими відносинами між урядом, бізнесом і робітництвом.
3.2. Узгоджене вільне підприємництво
Ця система має риси, подібні до попередньої, за винятком узгодженості відносин між урядом та бізнесом (а в деяких країнах і робітництвом), що забезпечує досягнення консенсусу в питаннях загальнонаціональних цілей, пріоритетів і наступної узгодженості економічних зусиль.
3.3. Адміністративно-командна система
Ця система характеризується державною або “колективною” власністю, максимізацією виробництва продукції, керованим ринком, вирішальною роллю уряду в розв'язанні економічних питань, що здійснюється шляхом централізованого планування й адміністративного розподілу ресурсів.
Нації-держави створювали неоднакові форми суспільної організації з різних причин. Так, наприклад, у Сполучених Штатах 1776 року — уже в той час там були поширені уявлення про те, що є правильним, а що — помилковим і, таким чином, який тип інституцій потрібен суспільству. Колоніальна спадщина була основним фактором у формуванні суспільного ладу в Індії. Своєрідна ідеологія, що диктувала форму політичної влади та економічної системи, визначала формування суспільного ладу Радянського Союзу.
Сформована один раз інституційна структура суспільства має тенденцію ставати “недоторканною”, її дуже важко істотно змінити, хіба що шляхом революції.
Протягом кількох останніх десятиліть умови у світі швидко змінювались. Незайняті простори скоротилися, зменшилися ресурси, посилилася взаємозалежність у межах суспільства, а також між суспільствами. Одні країни швидко пройшли кілька стадій економічного розвитку в той час як інші або досягли успіхів, або послабили свої політичні позиції. Таким чином, суспільні потреби змінюються так само, як економічні пріоритети і як мали б змінюватись окремі цінності, політичні та економічні інституції, аби краще відповідати новим реаліям. Чи буде суспільний лад розвиватись у бажаних напрямах, щоб дати можливість націям-державам і далі ефективно функціонувати? Зважаючи на наведене нами раніше схематичне зображення компонентів суспільного ладу, можемо зіставити певні їхні комбінації з деякими країнами.
Сполучені Штати можна описати як сукупність індивідуалістсько-конкуренційної системи цінностей з політичним правлінням типу противаги та економічною системою вільного підприємництва. Ця комбінація здається цілком природною. Так було у недалекому минулому, що сприяло швидкому економічному розвитку, розширенню та дотриманню політичних свобод і прав, зумовлювало задоволеність населення суспільним ладом. Проте нині у цьому суспільному устрої, здається, виникає дисонанс і з'являється потреба у більшій дисципліні. Так як система цінностей цього суспільства не забезпечує самодисципліни і стриманості, виникає потреба збільшувати кількість законів і посилювати бюрократичну надбудову для їх забезпечення.
Оскільки країна стоїть на порозі переходу від стадії масового споживання[1] (в якій пріоритетним було задоволення різноманітних індивідуальних потреб споживача) до постіндустріального суспільства[2] (в якому такі потреби суспільства, як освіта, охорона здоров'я, чисте навколишнє середовище, набувають більшого значення), вільний ринок самостійно не зможе виконувати функцію ефективного і справедливого розподілу. Для надання нового імпульсу ефективному розвитку країни потрібні зміни в суспільному устрої. Чи відбуватимуться вони у напрямку більшої узгодженості? Меншої суперницької, конфліктної орієнтації? Активнішого пошуку консенсусу, відносин та інституцій, що ґрунтуються на колегіальній владі й відповідальності, за умов більшої добровільної гармонізації економічної діяльності? Ці питання розглянуто у розділі 4.
Японію можна вважати країною з групово-кооперативною сукупністю цінностей, консенсуальним політичним правлінням (хоча вона офіційно має правління типу противаги) та економікою узгодженого вільного підприємництва. У ній економічний квартет (MITI[3], банки, торгові фірми, ключові компанії) забезпечує швидкий рівномірний економічний розвиток. Що стосується особливих цінностей японців, то вони стають зрозумілими, якщо враховувати уявлення про природу людини як “частинки…” і їхнє суворе, обмежене, схоже на космічний корабель, навколишнє середовище, яке існувало століттями. Складається враження, що процес ухвалення рішень за допомогою консенсусу у сфері ухвалення політичних та економічних рішень закономірно випливає з їхньої системи цінностей.
Економічна ефективність цієї комбінації досить очевидна: без значних ресурсів Японія стала чемпіоном економічного зростання. Чи є такий суспільний лад “надто економічним” у своїй орієнтації? Чи не надто висока моральна ціна добровільного підпорядкування для окремих осіб? Чи може бути застосоване за межами Японії таке ставлення до праці, що сприяє уникненню конфліктів, стимулює пошук консенсусу? Чи можуть японці вийти за межі власних національних інтересів і зробити свій внесок у створення ефективного світового ладу?
Радянський Союз почав свою історію зі створення суспільного устрою, побудованого на егалітарно-колективістських цінностях, системі унітарної влади (диктатура пролетаріату) та адміністративно-командній економічній системі. Однак виникли розбіжності між планом і дійсністю, відколи було зроблено певні поступки і використано засоби для досягнення мети на так званій “перехідній соціалістичній фазі” на шляху до комунізму. Деякі індивідуалістсько-конкуренційні цінності пережили революцію й були цілком прийнятними на етапі створення матеріальної бази комунізму. Унітарна система влади підтримувалась комуністичною партією, яка нібито “уособлювала” волю пролетаріату. Політична і соціальна ціна цього типу правління багатьом здавалася надто високою.
Командна економіка, централізоване планування прискорили темпи розвитку як на ранній стадії індустріалізації, так і в період економічного розвитку. Проте коли економіка наближається до стадії масового споживання, виникає потреба мати багато різних центрів, де можуть ухвалюватись економічні рішення і проявлятись ініціативи з метою кращого задоволення різноманітних усе більших потреб населення.
Чи міг далі розвиватись існуючий радянський суспільний лад? Чи могли бути виплекані справжні егалітарно-колективістські цінності? Чи могла б монолітна влада поширитись на всі рівні суспільної ієрархії? Чи можна було децентралізувати економічну систему без попередньої децентралізації політичної влади? Іншими словами, чи міг суспільний лад набути нової форми, щоб відповідати початковому проектові, чи потрібен був новий?
Основні фактори, що впливають на людство протягом двох останніх десятиліть, такі: зростання населення, вичерпання ресурсів, занепад “нафтової цивілізації”, прискорена урбанізація і масове безробіття у країнах, що розвиваються, підвищення освіченості, “революція все більших вимог”, посилення взаємозалежності, а також можливість взаємного і загального знищення. Тому, для різних суспільств важливим є розумне, мирне співіснування.
Який тип суспільного ладу найкраще пристосується до названих умов? Чи це індивідуалістський тип з владою типу противаги і вільним підприємництвом? Чи це лад, що базується на колективістських цінностях, унітарній владі й командній економіці? Чи, можливо, це суспільство з групово-кооперативними цінностями, колегіальною владою і узгодженим вільним підприємництвом, що може протистояти згаданим труднощам завтрашнього світу? Чи, зрештою, цей тип суспільного ладу є попередником фази еволюції, яку мають пройти багато суспільств, щоб наблизитися до віддаленого нового світового ладу?
Деякі суспільні устрої виникли в історії випадково. Деякі з них походять від певних ідеологій, в яких проголошено, що нібито існує лише один правильний шлях організації суспільства, прийнятний для всіх країн і всіх часів. Тепер ми наближаємося до точнішого розуміння взаємодії трьох складових суспільного ладу та умов його ефективності. З таким оновленим знанням ми зможемо позбутися різних ідеологічних тенет, розробити певний суспільний проект і створити умови появи такого типу політичних лідерів, які могли б мобілізувати відповідні суспільства на зміну цінностей, перебудову політичних та економічних інституцій, уникаючи світових політичних катаклізмів. Ми зможемо тоді побудувати стійкі мости між різними суспільствами для того, щоб допомогти нашій Матері-Землі перенести нас у майбутнє.
Викладені раніше загальні думки глибше проаналізовано у наступних розділах із тим, щоб відповісти на поставлені запитання. На додаток до вже згаданих з метою охоплення ширшого спектру суспільств подано аналіз ще деяких країн у четвертому розділі.