До ефективних суспільств/1/Еволюція суспільного ладу

Матеріал з Вікіджерел

ЕВОЛЮЦІЯ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ

Нації-держави створювали неоднакові форми суспільної організації з різних причин. Так, наприклад, у Сполучених Штатах 1776 року — уже в той час там були поширені уявлення про те, що є правильним, а що — помилковим і, таким чином, який тип інституцій потрібен суспільству. Колоніальна спадщина була основним фактором у формуванні суспільного ладу в Індії. Своєрідна ідеологія, що диктувала форму політичної влади та економічної системи, визначала формування суспільного ладу Радянського Союзу.

Сформована один раз інституційна структура суспільства має тенденцію ставати “недоторканною”, її дуже важко істотно змінити, хіба що шляхом революції.

Протягом кількох останніх десятиліть умови у світі швидко змінювались. Незайняті простори скоротилися, зменшилися ресурси, посилилася взаємозалежність у межах суспільства, а також між суспільствами. Одні країни швидко пройшли кілька стадій економічного розвитку в той час як інші або досягли успіхів, або послабили свої політичні позиції. Таким чином, суспільні потреби змінюються так само, як економічні пріоритети і як мали б змінюватись окремі цінності, політичні та економічні інституції, аби краще відповідати новим реаліям. Чи буде суспільний лад розвиватись у бажаних напрямах, щоб дати можливість націям-державам і далі ефективно функціонувати? Зважаючи на наведене нами раніше схематичне зображення компонентів суспільного ладу, можемо зіставити певні їхні комбінації з деякими країнами.


Сполучені Штати можна описати як сукупність індивідуалістсько-конкуренційної системи цінностей з політичним правлінням типу противаги та економічною системою вільного підприємництва. Ця комбінація здається цілком природною. Так було у недалекому минулому, що сприяло швидкому економічному розвитку, розширенню та дотриманню політичних свобод і прав, зумовлювало задоволеність населення суспільним ладом. Проте нині у цьому суспільному устрої, здається, виникає дисонанс і з'являється потреба у більшій дисципліні. Так як система цінностей цього суспільства не забезпечує самодисципліни і стриманості, виникає потреба збільшувати кількість законів і посилювати бюрократичну надбудову для їх забезпечення.

Оскільки країна стоїть на порозі переходу від стадії масового споживання[1] (в якій пріоритетним було задоволення різноманітних індивідуальних потреб споживача) до постіндустріального суспільства[2] (в якому такі потреби суспільства, як освіта, охорона здоров'я, чисте навколишнє середовище, набувають більшого значення), вільний ринок самостійно не зможе виконувати функцію ефективного і справедливого розподілу. Для надання нового імпульсу ефективному розвитку країни потрібні зміни в суспільному устрої. Чи відбуватимуться вони у напрямку більшої узгодженості? Меншої суперницької, конфліктної орієнтації? Активнішого пошуку консенсусу, відносин та інституцій, що ґрунтуються на колегіальній владі й відповідальності, за умов більшої добровільної гармонізації економічної діяльності? Ці питання розглянуто у розділі 4.


Японію можна вважати країною з групово-кооперативною сукупністю цінностей, консенсуальним політичним правлінням (хоча вона офіційно має правління типу противаги) та економікою узгодженого вільного підприємництва. У ній економічний квартет (MITI[3], банки, торгові фірми, ключові компанії) забезпечує швидкий рівномірний економічний розвиток. Що стосується особливих цінностей японців, то вони стають зрозумілими, якщо враховувати уявлення про природу людини як “частинки…” і їхнє суворе, обмежене, схоже на космічний корабель, навколишнє середовище, яке існувало століттями. Складається враження, що процес ухвалення рішень за допомогою консенсусу у сфері ухвалення політичних та економічних рішень закономірно випливає з їхньої системи цінностей.

Економічна ефективність цієї комбінації досить очевидна: без значних ресурсів Японія стала чемпіоном економічного зростання. Чи є такий суспільний лад “надто економічним” у своїй орієнтації? Чи не надто висока моральна ціна добровільного підпорядкування для окремих осіб? Чи може бути застосоване за межами Японії таке ставлення до праці, що сприяє уникненню конфліктів, стимулює пошук консенсусу? Чи можуть японці вийти за межі власних національних інтересів і зробити свій внесок у створення ефективного світового ладу?


Радянський Союз почав свою історію зі створення суспільного устрою, побудованого на егалітарно-колективістських цінностях, системі унітарної влади (диктатура пролетаріату) та адміністративно-командній економічній системі. Однак виникли розбіжності між планом і дійсністю, відколи було зроблено певні поступки і використано засоби для досягнення мети на так званій “перехідній соціалістичній фазі” на шляху до комунізму. Деякі індивідуалістсько-конкуренційні цінності пережили революцію й були цілком прийнятними на етапі створення матеріальної бази комунізму. Унітарна система влади підтримувалась комуністичною партією, яка нібито “уособлювала” волю пролетаріату. Політична і соціальна ціна цього типу правління багатьом здавалася надто високою.

Командна економіка, централізоване планування прискорили темпи розвитку як на ранній стадії індустріалізації, так і в період економічного розвитку. Проте коли економіка наближається до стадії масового споживання, виникає потреба мати багато різних центрів, де можуть ухвалюватись економічні рішення і проявлятись ініціативи з метою кращого задоволення різноманітних усе більших потреб населення.

Чи міг далі розвиватись існуючий радянський суспільний лад? Чи могли бути виплекані справжні егалітарно-колективістські цінності? Чи могла б монолітна влада поширитись на всі рівні суспільної ієрархії? Чи можна було децентралізувати економічну систему без попередньої децентралізації політичної влади? Іншими словами, чи міг суспільний лад набути нової форми, щоб відповідати початковому проектові, чи потрібен був новий?


Китай після принизливих іноземних інтервенцій і тривалої обтяжливої громадянської війни з 1949 року докорінно змінює свій суспільний лад. Керівництво обрало проект побудови суспільства, що охоплював егалітарно-колективістські цінності, унітарну владу та адміністративно-командну економічну систему. Було докладено великих зусиль у насаджуванні нових цінностей, щоб забезпечити функціонування нових інституцій. Розпочата культурна революція для “очищення душ” дорого обійшлась. Тепер пріоритет надається “чотирьом модернізаціям”. Чи привело це до відродження індивідуалістсько-конкуренційних стимулів і мотивів? Чи був здійснений зв'язок між егалітарно-колективістськими цінностями і технологічним прогресом? Якщо так, то чи йтимуть політичне правління та економічна система врозріз із такими новими цінностями?

Основні фактори, що впливають на людство протягом двох останніх десятиліть, такі: зростання населення, вичерпання ресурсів, занепад “нафтової цивілізації”, прискорена урбанізація і масове безробіття у країнах, що розвиваються, підвищення освіченості, “революція все більших вимог”, посилення взаємозалежності, а також можливість взаємного і загального знищення. Тому, для різних суспільств важливим є розумне, мирне співіснування.

Який тип суспільного ладу найкраще пристосується до названих умов? Чи це індивідуалістський тип з владою типу противаги і вільним підприємництвом? Чи це лад, що базується на колективістських цінностях, унітарній владі й командній економіці? Чи, можливо, це суспільство з групово-кооперативними цінностями, колегіальною владою і узгодженим вільним підприємництвом, що може протистояти згаданим труднощам завтрашнього світу? Чи, зрештою, цей тип суспільного ладу є попередником фази еволюції, яку мають пройти багато суспільств, щоб наблизитися до віддаленого нового світового ладу?

Деякі суспільні устрої виникли в історії випадково. Деякі з них походять від певних ідеологій, в яких проголошено, що нібито існує лише один правильний шлях організації суспільства, прийнятний для всіх країн і всіх часів. Тепер ми наближаємося до точнішого розуміння взаємодії трьох складових суспільного ладу та умов його ефективності. З таким оновленим знанням ми зможемо позбутися різних ідеологічних тенет, розробити певний суспільний проект і створити умови появи такого типу політичних лідерів, які могли б мобілізувати відповідні суспільства на зміну цінностей, перебудову політичних та економічних інституцій, уникаючи світових політичних катаклізмів. Ми зможемо тоді побудувати стійкі мости між різними суспільствами для того, щоб допомогти нашій Матері-Землі перенести нас у майбутнє.

Викладені раніше загальні думки глибше проаналізовано у наступних розділах із тим, щоб відповісти на поставлені запитання. На додаток до вже згаданих з метою охоплення ширшого спектру суспільств подано аналіз ще деяких країн у четвертому розділі.


  1. Rostow W. W. The Stages of Economic Growth: A Non-Communist Manifesto, 2nd edition. Cambridge University Press, 1971.
  2. Bell D. The Coming of Post-industrial society. Heinmann, London, 1974.
  3. MITI — Міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості.