До ефективних суспільств/5/Неминучість світового ладу
| ◀ Чи існують реальні альтернативи? | До ефективних суспільств. Розділ 5. Різні шляхи до спільної долі Неминучість світового ладу |
Вірогідність світового ладу ▶ |
|
Шляхом виключення малоймовірних варіантів приходимо знову до ідеї “світового ладу” як нашого найвірогіднішого майбутнього, яке є неминучим у далекій перспективі. У XXI ст. мають визначитись його головні контури і, можливо, навіть певна форма. Мабуть, світовий лад матиме такі основні ознаки:
- співіснування різних культур, релігійних вірувань, переконань, способів життя;
- політичне правління базується на співпраці при владі за умови відсутності сильної верхівки і наявності постійних коаліцій на всіх рівнях правління, що функціонують на засадах колегіальності;
- істинно федеральний характер політичних інституцій зі взаємопов'язаними відповідальністю і виключним правом на ухвалення рішень на різних рівнях суспільної ієрархії — світовому, регіональному, державному, провінційному, окружному, громади і на рівні сусідської общини;
- надзвичайно децентралізована структура влади за широкої участі громадян у розробленні рішень з “представницькою демократією” на вищих рівнях і “прямою демократією” на нижчих рівнях правління.
Для досягнення світового ладу слід, забезпечити низку передумов. Головні з них можна легко визначити.
Самовизначення і подальша децентралізація влади. Нещодавно утворилось або відродилося багато держав. Все ще існує низка спільнот із сильним почуттям національної ідентичності, які також повинні мати шанс самим вирішувати свою долю. Хоча це робить світову політику надто складною і на перший погляд, здається, відсуває перспективу появи світового ладу, проте це ще одна з істотних передумов його виникнення. Природно, що нові нації-держави радіють, отримавши незалежність. Спершу такі нації переповнені почуттям насолоди від повної незалежності, доки об'єктивна реальність не змусить їх відчути також і гіркоту, доки не прийде усвідомлення того, що нація-держава як політична сутність — швидше, етап в історії людства, ніж його кінцевий стан. Готовність добровільно інтегруватись у більші політичні й соціально-економічні структури може настати лише тоді, коли нові або відроджені нації:
- набули почуття власної гідності;
- переконались у власній культурній життєздатності;
- досягли рівня економічного розвитку, що відповідає іншим державам-кандидатам на входження до нових, більших політичних структур;
- пересвідчилися на досвіді інших регіонів типу Західної Європи, що об'єднання у більші економічні й політичні структури зберігає можливість підтримувати повну культурну незалежність, життєздатність і контролювати вирішення питань, що безпосередньо стосуються їхніх народів.
Синхронізація стадій економічного розвитку. Важко було б без конфліктів об'єднати під одним політичним дахом країни, що перебувають на різних стадіях економічного розвитку. Це все одно, що зберегти в одній країні суттєву нерівність, а це вдається зробити за умов, коли маси переважно неосвічені або придушені грубим тоталітарним режимом, проте дія жодної з таких умов не може бути тривалою. Синхронізація уже супроводжує примусовий перерозподіл багатства організаціями такими, як ОПЕК, передбачаючи істотне уповільнення розвитку індустріальних країн і прискорений розвиток усе більшої кількості нових індустріальних держав.
Розпорошення багатства в країнах. Такий процес, напевно, також відбуватиметься з політичних і економічних причин. Він уже набув поширення у країнах представницької демократії з економічною системою вільного підприємництва. У цих країнах менш заможні громадяни (які становлять більшість) утворюють сильні політичні виборчі округи і домагаються використання заходів перерозподілу багатства. До того ж економічний розвиток, який обстоюють багаті соціальні верстви і користуються його плодами, не може довго тривати, якщо в більшості населення не зростає купівельна спроможність і воно не приєднується до ринкової системи. Вирівнювання може також відбуватися революційним шляхом, як у Китаї, де зрештою була рівномірно поширена бідність і так само мали намір рівномірно розподіляти багатство, яке лише збиралися створити.
Еволюція і конвергенція сучасних суспільних укладів. Якщо має відбутися безконфліктне об'єднання країн в одній світовій структурі, то відповідні їхні цінності мусять стати більш сумісними, політичний процес подібнішим, а економічні системи, навіть залишаючись дещо різними, зрештою, не мають різко відрізнятись. Сучасні суспільні уклади мають розвиватись у певних напрямах, аби спричинити неминучу їхню конвергенцію. У розділі 2 було визначено ці напрями та оцінено їхню ймовірність.
Можна запропонувати такі основні висновки.
Крайності індивідуалістсько-конкуренційних цінностей неприйнятні у світі, де скорочуються простори і вичерпуються ресурси, де існують складні взаємозалежності в суспільствах та між ними. Повністю колективістський спосіб життя не зовсім відображає істинну природу людини та притаманні їй інстинктивні схильності. Неминучими і вірогідними здаються поширення та утвердження групово-кооперативних цінностей, що дозволяють людині пристосовуватися до співвітчизників, зберігаючи індивідуальність, підпорядковувати себе певним спільним цілям і вищим пріоритетам, не вдаючись до фізичного примусу, регламентованих законодавчих правил, громіздкого благодійного бюрократичного апарату.
Правління типу унітарної влади передбачає нав'язування народу волі верхівки й не може безмежно довго існувати в освіченому суспільстві, де люди прагнуть бути суб'єктами, а не лише об'єктами управління. Підтвердженням служить готовність багатьох людей в умовах тоталітарного режиму жертвувати привілеями, матеріальним добробутом і власне життям, обстоюючи свої політичні права. Правління типу противаги призводить до небажаних популяризації, конфліктів і чвар. Далеко не найкращим способом подолання суперечностей між різними інтересами, поглядами і почуттями є простий вибір між “за і проти”. Політичні інституції покликані забезпечити способи узгодження різноманітних інтересів. Колегіальний тип правління передбачає застосування таких способів, причому не вдаючись до авторитарного нав'язування або надмірної “соціальної ентропії”. Це найкращий варіант політичного правління, який виробило людство на сьогодні.
Змінюються і далі змінюватимуться економічні умови життя людини та її пріоритети. Відтак постійно мають розвиватися системи, що регулюють створення багатства і його розподіл.
Адміністративно-командна система може сприяти швидкому проходженню початкового етапу індустріалізації в країні, та лише ціною дуже значних соціальних і політичних затрат. Вона стає надто обтяжливою на вищих стадіях економічного розвитку. Невгамовна система вільного підприємництва, за якої кожен індивідуум, кожен економічний суб'єкт або частина суспільства дбає про свій особливий економічний інтерес, здається, не в змозі досить успішно справитися з поточними проблемами слаборозвинутих і високорозвинутих країн (тих, що стоять на порозі постіндустріального суспільства). Певна форма системи узгодженого вільного підприємництва, яка зберігає динаміку приватної ініціативи, автоматичні регулятивні механізми ринку і, крім того, створює такі умови, за яких навіть приватна власність слугує єдиній суспільній меті, є найжиттєздатнішою моделлю.