До ефективних суспільств/5
| ◀ Розділ 4. Стан націй-держав | До ефективних суспільств Розділ 5. Різні шляхи до спільної долі |
Система показників ефективності ▶ |
|
РОЗДІЛ 5
До сучасного стану народи світу прийшли різними дорогами. Вони були то рівними, то звивистими, покрученими і навіть переривчастими, часом з різкими поворотами і змінами напряму на протилежний. Хода змінювалася від надто повільної до такої швидкої, що перехоплювало подих, як останніми десятиліттями, коли численні зміни відбулися в короткий проміжок часу. Мотиви, турботи та пріоритети людини змінювалися від чисто фізичного виживання у боротьбі із силами природи до довгострокової безпеки соціального, духовного та інтелектуального задоволення, прагнення впливати на інших або владарювати над ними.
На цьому шляху людина намагалася пізнати явища навколишнього світу, їхнє походження, призначення, закони, яким вони підпорядковані, включаючи походження власне людини, манеру поведінки і долю. Людина потребувала відповіді на запитання, що і як робити, щоб на належному рівні й успішно виконувати завдання і реалізувати своє призначення. Вона добровільно або примусово об'єднувалася з іншими людьми, поступово утворюючи більші групи типу великих родин, племен націй, імперій. Могутність таких структур змінювалася з плином часу, зазнаючи іноді послаблення або розпаду, занепаду або воскресіння з новою силою. Існувало багато причин, що спонукали до об'єднання у більші політичні сутності: переваги спеціалізації, надійніша безпека, бажання відкривати й освоювати більші території і нові світи. Водночас існувало чимало витоків конфліктів: різні релігійні вірування, економічні інтереси, ідеології і боротьба за політичну владу.
Протягом останнього століття усі ці явища набули більшої сили. Релігії або втрачали здатність впливати на людей, або швидко відроджувались. Технологічний прогрес характеризувався безпрецедентними темпами, що сприяло створенню великого багатства і водночас диференціації в суспільстві й у цілому примножувало силу людини, яку вона могла спрямовуватися на добрі або злі вчинки. Деякі імперії досягли вершини свого розвитку лише для того, щоб швидко розпастись. Остання з найбільших воєн так чи інакше охопила фактично весь світ.
Ми живемо у світі, де існує близько 150 націй-держав, що різняться за площею, від карликових до супергігантів, перебувають на різних стадіях економічного розвитку, мають різні економічні системи та політичні режими від чисто автократичних до таких, що характеризуються широким розподілом і багатим спектром цінностей, які кореняться у релігійних, ідеологічних, національних віруваннях та спрямуваннях. Оскільки країни стали більш доступними й відкритими одна для одної, відмінності між ними стали очевиднішими і часто були підсилені інформацією, яка зосереджена на крайнощах і виняткових, “сенсаційних” випадках, або використовувалася в пропагандистських цілях деякими режимами. Країни можна згрупувати у більш або менш однорідні блоки відповідно до їхнього рівня індустріалізації, економічних інтересів, панівної ідеології, форми політичного правління або належності до воєнних союзів. Світ поділено на країни, що більшою або меншою мірою протиборствують між собою, зокрема Захід – Схід, Північ – Південь, розвинуті, нові індустріальні країни або країни, що розвиваються, НАТО, країни Варшавського Договору або країни ОПЕК.
Організація Об'єднаних Націй — універсальна світова організація, що є ідеальною структурою для узаконення прагнень народів і визначення світових проблем та пріоритетів. Однак її можливості у врегулюванні серйозних конфліктів, розв'язанні спільних світових проблем, а також створенні механізмів дієвої інтеграції світової спільноти дуже обмежені.
Чи реально нині говорити про “спільну долю” і “світовий лад” з огляду на глобальне розмежування, численні конфлікти й відносну слабкість сучасних світових інституцій? Чи не доречніше було б обмежитись аналізом “світового безладдя”?[1]ФАКТОРИ, ЩО СПРИЯЮТЬ СВІТОВІЙ ІНТЕГРАЦІЇ
Існують серйозні причини, які змушують нас висувати певні ідеї і готувати перші начерки або навіть проекти майбутнього світового ладу. Розвитку людства у цьому напрямі сприяє сукупність факторів, значення яких зростає. Найвагоміший серед них — загроза тотального фізичного знищення. Наявних нині арсеналів ядерних боєголовок цілком достатньо аби багаторазово знищити рід людський і фактично усе живе на землі. Триває нарощування цієї сили. Дедалі ширшим стає усвідомлення реальності небезпеки. Баланс ядерного терору досить хиткий. Під загрозою, що нависає над усім людством, неможливе нормальне життя протягом тривалого часу.
Останніми десятиліттями на земній кулі внаслідок подальшого розвитку транспортних і комунікаційних технологій різко скоротились і далі скорочуються відстані. Нині стало можливим перевозити практично будь-що й у будь-яке місце світу протягом годин, тоді як у минулому це потребувало тижнів, якщо не місяців. Стало можливим чути і бачити повідомлення про події та явища, що відбуваються в будь-якому куточку нашої планети. Зростає усвідомлення цілісності світу і посилюється почуття невіддільності від нього. У той час як деінде все ще вибухають спалахи ворожнечі, зміцнюється почуття солідарності, що проявляється у добровільній допомозі біженцям або усиновленні дітей інших рас.
З економічного погляду світ також приречений на співіснування в умовах нерівномірного розподілу природних ресурсів та необхідності обмінів між ними через державні кордони. Існує лише кілька країн континентальних розмірів, які володіють широким спектром запасів природних ресурсів і могли б обрати шлях економічного самозабезпечення, але навіть у такому випадку дорогою ціною істотно нижчого життєвого рівня населення.
Переважна більшість решти країн, умови виробництва і споживання яких пристосовані до міжнародних потоків сировини і товарів, зазнала б економічної катастрофи, якби їх несподівано позбавили зв'язків з іншими.
Технологія — ще один фактор, що робить необхідною взаємозалежність. Теоретично кожна країна могла б із часом відкрити для себе будь-які технічні знання, які вже стали надбанням інших країн. Проте ціна подібного розв'язання проблем і необхідний для цього час роблять такий вибір ірраціональним. Існують серйозні перешкоди на шляху переміщення технічного ноу-хау через державні кордони, особливо того, що має пряму комерційну цінність. Водночас ціна придбання того, що уже відомо в інших країнах, значно нижча, ніж вартість розроблення його, починаючи з нуля. Навіть така велика країна, як Китай, нещодавно обрала шлях імпорту зарубіжного ноу-хау як необхідну передумову успіху своїх чотирьох модернізацій.
Навіть тенденції демографічного розвитку підштовхують нас до більшої взаємозалежності. Багато країн, що розвиваються, мають вже велику густоту населення, що швидко зростає. Це може призвести до збільшення кількості населення майже вдвічі у наступні два з половиною – три десятиліття. Коли ці діти досягнуть повноліття, а рівень народжуваності знизиться, ці країни зіткнуться з проблемою, коли наявне потенційно працездатне населення не матиме достатньо можливостей для продуктивної праці. В індустріально розвинутих країнах відбувається старіння населення, спостерігається зменшення темпів приросту населення. Питома вага зайнятих у виробництві порівняно з питомою вагою споживачів знижується, і ця тенденція триватиме. У деяких країнах, наприклад, Австралії чи Канаді, все ще залишаються величезні простори і неосвоєні ресурси. Ці фактори впливатимуть як на міжнародну міграційну політику, так і на подальший міжнародний розподіл праці.
Існують певні потенціальні стримуючі фактори, які, можливо, не відвернуть наближення у кінцевому підсумку світового ладу, але, безумовно, уповільнять цей процес.
По-перше, це ідеологічні розбіжності. Існуючі ідеології радикально різняться рекомендаціями щодо способів організації та управління суспільствами. Що стосується економічних систем, то ідеологічні розбіжності, можливо, менш істотні, ніж здається на перший погляд. Цікаво було спостерігати, як соціалістичні країни повільно і неохоче знову відкрили для себе ефективність деяких елементів системи вільного підприємництва, а саме: прибутковості як критерію управління підприємством та вільного ринку, що в порівнянні з централізованим плануванням забезпечує раціональніший розподіл ресурсів. У свою чергу країни вільного підприємництва вели пошук більшого узгодження діяльності приватних підприємств, визначення національних пріоритетів і цілей.
До стримуючих факторів також належать традиційні конфлікти між країнами, що прагнуть підтримувати свою безпеку і територіальну цілісність, зберігати зони впливу, обстоювати свої національні інтереси або реалізовувати імперіалістичні мрії. Проте заспокоює той факт, що такі традиційні конфлікти, як правило, тривають недовго. Можуть змінюватись і змінюються уявлення про те, звідки слід чекати загрози національній безпеці, так само, як і погляди на те, що становить реальний національний інтерес. Імперії розпадалися без великого кровопролиття. Більшість країн — колишніх метрополій — швидко примирилися із втратою імперій. Багато країн, які вчора були смертельними ворогами, сьогодні стали друзями, що підтверджується сучасними взаєминами між Сполученими Штатами та Японією, Францією та Німеччиною, а також перспективою нових відносин між Китаєм та Японією.
Релігії також належать до факторів, що стримують прогрес світового єднання. Вони були однією з головних причин конфліктів протягом останнього тисячоліття. Відомі хрестові походи, релігійні війни, завоювання з метою нав'язати “істинну віру” “язичникам” і навіть геноциди. Примітивна інтерпретація і цілеспрямовані спотворення окремих релігійних заповідей у минулому призводили до винищення одновірців “в ім'я любові до Бога”. Водночас у тих самих віровченнях можна знайти подібні заповіді, що закликають возлюбити ближнього свого, як самого себе. Складається враження, що людина перекручувала вчення своїх пророків замість того, щоб керуватися їхньою сутністю. Сучасне відродження ісламу може виявитися загрозливою і руйнівною силою. Швидкість його відродження, безперечно, призведе до певних нетривалих відхилень. І все-таки слід пам'ятати, що це релігія, прихильники якої після періоду піднесення, культурного розвитку і політичної експансії частково знищувалися, принижувались, їм відводилася другорядна і залежна роль. Природно, що нове самоутвердження породжуватиме окремі ексцеси, доки та частина людства, що у духовному і світському житті слідує заповідям Корану, не відчує себе повністю відродженою, захищеною і впевненою в собі.ЧИ ІСНУЮТЬ РЕАЛЬНІ АЛЬТЕРНАТИВИ?
Передбачити варіанти формування в кінцевому підсумку світового ладу теоретично можливо, але ймовірність появи кожного з них не дуже велика. Розглянемо такі варіанти.
Тотальне знищення або взаємна руйнація значної частини людства у світовій війні із застосуванням стратегічної ядерної зброї. Технічні засоби для цього існують. Напруженість у стосунках між супердержавами може викликати спокусу застосування ядерної зброї. Проте ймовірність такої події дуже мала, її ціна для кожної причетної до цього сторони, навіть для можливого переможця, була б надто високою, оскільки заподіяна шкода напевно перевершила б здатність будь-якої країни до відродження. Розв'язування подібної війни позбавлене всякого сенсу. Спроби окремих терористичних або навіжених диктаторів спровокувати таку війну напевно “нейтралізувалися” б великими державами.
Створення світової імперії або встановлення гегемонії однією могутньою країною вже неможливе. Ймовірні спроби завоювати поодинці нові країни, змушуючи великі держави зайняти позицію “невтручання” під загрозою розв'язання ядерної війни.
Занадто багато народів не так давно здобули незалежність, багато реалізували право на самовизначення не для того, щоб потім добровільно підкоритись поневоленню. Чим більше країн потраплять у залежність, тим боліснішими будуть проблеми співжиття й більшими відцентрові сили. Поодинока держава буде неспроможна управляти великою кількістю народів, справлятися з проблемами складної структури суспільства, забезпечувати можливість підтримання імперії за допомогою терору. Імперія розпалася б ще в процесі створення.
Цілком логічно, що подальше існування нинішньої рівноваги ядерного страху між двома наддержавами — Сполученими Штатами і Радянським Союзом — не вічне. По-перше, до ядерних належить ще кілька держав. З часом може зрости значення Китаю на світовій арені, що порушить існуючу рівновагу. По-друге, здається безглуздим створення величезних арсеналів ядерних боєголовок, що дорого обходяться, без ядерних перспектив їх використання.
Повна дезінтеграція світу на ізольовані нації-держави. Такий варіант економічно неможливий. Він означав би масовий голод в одних країнах, повернення до примітивних способів існування — в інших, переведення “економічного годинника” на десятиліття назад у решті країн. Населення у своїй переважній більшості не терпіло б довгий час такого становища.
Подальше укладання всесвітніх торговельних угод між усіма націями-державами та їхніми різними угрупованнями в умовах відсутності універсальних правил і без можливості звертатися до вищих інстанцій, наділених повноваженнями арбітражу і санкцій; така ситуація надто складна і й нестабільна, аби існувати протягом тривалого часу.
Шляхом виключення малоймовірних варіантів приходимо знову до ідеї “світового ладу” як нашого найвірогіднішого майбутнього, яке є неминучим у далекій перспективі. У XXI ст. мають визначитись його головні контури і, можливо, навіть певна форма. Мабуть, світовий лад матиме такі основні ознаки:
- співіснування різних культур, релігійних вірувань, переконань, способів життя;
- політичне правління базується на співпраці при владі за умови відсутності сильної верхівки і наявності постійних коаліцій на всіх рівнях правління, що функціонують на засадах колегіальності;
- істинно федеральний характер політичних інституцій зі взаємопов'язаними відповідальністю і виключним правом на ухвалення рішень на різних рівнях суспільної ієрархії — світовому, регіональному, державному, провінційному, окружному, громади і на рівні сусідської общини;
- надзвичайно децентралізована структура влади за широкої участі громадян у розробленні рішень з “представницькою демократією” на вищих рівнях і “прямою демократією” на нижчих рівнях правління.
Для досягнення світового ладу слід, забезпечити низку передумов. Головні з них можна легко визначити.
Самовизначення і подальша децентралізація влади. Нещодавно утворилось або відродилося багато держав. Все ще існує низка спільнот із сильним почуттям національної ідентичності, які також повинні мати шанс самим вирішувати свою долю. Хоча це робить світову політику надто складною і на перший погляд, здається, відсуває перспективу появи світового ладу, проте це ще одна з істотних передумов його виникнення. Природно, що нові нації-держави радіють, отримавши незалежність. Спершу такі нації переповнені почуттям насолоди від повної незалежності, доки об'єктивна реальність не змусить їх відчути також і гіркоту, доки не прийде усвідомлення того, що нація-держава як політична сутність — швидше, етап в історії людства, ніж його кінцевий стан. Готовність добровільно інтегруватись у більші політичні й соціально-економічні структури може настати лише тоді, коли нові або відроджені нації:
- набули почуття власної гідності;
- переконались у власній культурній життєздатності;
- досягли рівня економічного розвитку, що відповідає іншим державам-кандидатам на входження до нових, більших політичних структур;
- пересвідчилися на досвіді інших регіонів типу Західної Європи, що об'єднання у більші економічні й політичні структури зберігає можливість підтримувати повну культурну незалежність, життєздатність і контролювати вирішення питань, що безпосередньо стосуються їхніх народів.
Синхронізація стадій економічного розвитку. Важко було б без конфліктів об'єднати під одним політичним дахом країни, що перебувають на різних стадіях економічного розвитку. Це все одно, що зберегти в одній країні суттєву нерівність, а це вдається зробити за умов, коли маси переважно неосвічені або придушені грубим тоталітарним режимом, проте дія жодної з таких умов не може бути тривалою. Синхронізація уже супроводжує примусовий перерозподіл багатства організаціями такими, як ОПЕК, передбачаючи істотне уповільнення розвитку індустріальних країн і прискорений розвиток усе більшої кількості нових індустріальних держав.
Розпорошення багатства в країнах. Такий процес, напевно, також відбуватиметься з політичних і економічних причин. Він уже набув поширення у країнах представницької демократії з економічною системою вільного підприємництва. У цих країнах менш заможні громадяни (які становлять більшість) утворюють сильні політичні виборчі округи і домагаються використання заходів перерозподілу багатства. До того ж економічний розвиток, який обстоюють багаті соціальні верстви і користуються його плодами, не може довго тривати, якщо в більшості населення не зростає купівельна спроможність і воно не приєднується до ринкової системи. Вирівнювання може також відбуватися революційним шляхом, як у Китаї, де зрештою була рівномірно поширена бідність і так само мали намір рівномірно розподіляти багатство, яке лише збиралися створити.
Еволюція і конвергенція сучасних суспільних укладів. Якщо має відбутися безконфліктне об'єднання країн в одній світовій структурі, то відповідні їхні цінності мусять стати більш сумісними, політичний процес подібнішим, а економічні системи, навіть залишаючись дещо різними, зрештою, не мають різко відрізнятись. Сучасні суспільні уклади мають розвиватись у певних напрямах, аби спричинити неминучу їхню конвергенцію. У розділі 2 було визначено ці напрями та оцінено їхню ймовірність.
Можна запропонувати такі основні висновки.
Крайності індивідуалістсько-конкуренційних цінностей неприйнятні у світі, де скорочуються простори і вичерпуються ресурси, де існують складні взаємозалежності в суспільствах та між ними. Повністю колективістський спосіб життя не зовсім відображає істинну природу людини та притаманні їй інстинктивні схильності. Неминучими і вірогідними здаються поширення та утвердження групово-кооперативних цінностей, що дозволяють людині пристосовуватися до співвітчизників, зберігаючи індивідуальність, підпорядковувати себе певним спільним цілям і вищим пріоритетам, не вдаючись до фізичного примусу, регламентованих законодавчих правил, громіздкого благодійного бюрократичного апарату.
Правління типу унітарної влади передбачає нав'язування народу волі верхівки й не може безмежно довго існувати в освіченому суспільстві, де люди прагнуть бути суб'єктами, а не лише об'єктами управління. Підтвердженням служить готовність багатьох людей в умовах тоталітарного режиму жертвувати привілеями, матеріальним добробутом і власне життям, обстоюючи свої політичні права. Правління типу противаги призводить до небажаних популяризації, конфліктів і чвар. Далеко не найкращим способом подолання суперечностей між різними інтересами, поглядами і почуттями є простий вибір між “за і проти”. Політичні інституції покликані забезпечити способи узгодження різноманітних інтересів. Колегіальний тип правління передбачає застосування таких способів, причому не вдаючись до авторитарного нав'язування або надмірної “соціальної ентропії”. Це найкращий варіант політичного правління, який виробило людство на сьогодні.
Змінюються і далі змінюватимуться економічні умови життя людини та її пріоритети. Відтак постійно мають розвиватися системи, що регулюють створення багатства і його розподіл.
Адміністративно-командна система може сприяти швидкому проходженню початкового етапу індустріалізації в країні, та лише ціною дуже значних соціальних і політичних затрат. Вона стає надто обтяжливою на вищих стадіях економічного розвитку. Невгамовна система вільного підприємництва, за якої кожен індивідуум, кожен економічний суб'єкт або частина суспільства дбає про свій особливий економічний інтерес, здається, не в змозі досить успішно справитися з поточними проблемами слаборозвинутих і високорозвинутих країн (тих, що стоять на порозі постіндустріального суспільства). Певна форма системи узгодженого вільного підприємництва, яка зберігає динаміку приватної ініціативи, автоматичні регулятивні механізми ринку і, крім того, створює такі умови, за яких навіть приватна власність слугує єдиній суспільній меті, є найжиттєздатнішою моделлю.
Названі передумови надто вибагливі. Виникає цілком законне запитання: чи можна їх виконати? На це є підстави сподіватись. Людина справлялася з надзвичайно складними проблемами тоді, коли вони були досить чіткими, мета приваблива або конче потрібна і, зрештою, проглядалися шляхи їх розв'язання. Впродовж останнього століття зберігалися виключно високі темпи технологічних і комерційних нововведень. Різні дослідження неодноразово приводили до одного висновку: схемі “попит – поштовх” належить основна роль у пробудженні здатності до новаторства серед окремих індивідуумів, груп і нації в цілому. Саме на цю схему слід покладатися, щоб досягти високого ступеня участі мас у політичному житті, створенні та апробуванні необхідних нових соціальних, політичних і економічних інституцій.
Повсюдно підвищується освітній рівень. Зв'язки між різними явищами та процесами у суспільстві, що визначають наше сьогодення і впливають на наше майбутнє, розширюються навіть за умови наявності багатьох викривлень. Напевно, поширюватиметься серед населення розуміння невідповідності між старими політико-економічними настановами і майбутніми потребами, так само, як і усвідомлення необхідності інституційних нововведень.
Позаду нас надзвичайно багатий історичний досвід: війни, що приносили біди переможцям, революції, що приводять до протилежних наслідків, шовінізм, расизм, експансіоністські імперіалістичні авантюри, що обов'язково породжують “володарів”, визвольні рухи як необхідний крок до суспільного повноліття. Той факт, що в сучасному світі існують принаймні зародкові моделі необхідних складових структури світового ладу, зумовлює вірогідність його виникнення у кінцевому підсумку. Є країни, які надійно функціонують завдяки схильності людей до співпраці й добровільного підпорядкування суспільним потребам, де управління здійснюється таким чином, аби об'єднати різні мовні спільноти, зберегти їхню культурну неоднорідність, досягти високого ступеня участі мас у політичному житті, високої стабільності й плавного функціонування шляхом еволюційного розвитку; країни, які досягли економічного процвітання, не експлуатуючи колонії, і не вдаючись до насильного нав'язування державних пріоритетів, протиставляючи їх пріоритетам індивідуальним.
У такому регіоні, як Західна Європа, країни якої докладають значних зусиль, щоб створити наднаціональну структуру, в якій не буде місця ні панівній нації, ні рабам. Це справді повчальний прецедент і можлива модель для майбутнього.
Ще впродовж десятиліть людство мандруватиме до мети звивистими шляхами. Проте з часом ці шляхи напевно зблизяться. Ми не можемо покинути нашу планету. Ми не бажаємо її руйнації. Жодна частина людства не в змозі її привласнити. Нам слід пристосовуватися до правил співжиття, якими будемо керуватися в умовах майбутнього єдиного світового ладу, нашої спільної долі.
- ↑ Bell D. The future world disorder: the structural context of crises. Foreign Policy, no. 27, Summer 1977.