Думи і мрії/Товаришцї на спомин

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Думи і мрії (1899
Леся Українка
Невільничі піснї (1895—1896)
Товаришцї на спомин
Існують інші версії цієї роботи: Товаришці на спомин
Видання: Львів: Українсько-руська видавнича спілка, 1899.
Товаришцї на спомин.
 

Товаришко! хто зна, чи хутко доведеть ся
 Провадить знов розмови запальні;
Нехай, — поки від них ще серце бєть ся, —
 Я вам на незабудь спишу думки сумні.

От може вам колись, — часами се буває, —
 Розглянути старі шпарґали прийде хіть,
Ваш погляд сї щілки, блукаючи, спіткає,
 І затримаєть ся при них на мить.

І вам згадаєть ся садок, високий ґанок,
 Летючі зорі, тиха лїтня ніч,
Розмови наші, співи, й на останок
 Уривчаста, палка, завзята річ.

Не жаль менї, що се вам нагадає
 Запеклої ненависти порив.
Щож! тілько той ненависти не знає,
 Хто цїлий вік нїкого не любив!


Згадати тілько всї тяжкії муки,
 Що завдали борцям за правду вороги,
Кому-ж не стиснуть ся раптово руки
 Від помсти лютої жаги?

Нї, жаль менї, що й сей порив погасне,
 Як гасне все в душі невільничій у нас.
Ох, може-б не було життя таке нещасне,
 Як би вогонь ненависти не гас!

Лагідність голубина, погляд ясний,
 Патріція спокій — не личить нам.
Що вдїє раб принижений, нещасний,
 Як буде проповідь читать своїм панам?

Так, ми раби, не має гірших в сьвітї!
 Феллаги, парії щасливійші від нас,
Бо в них і розум, і думки сповиті,
 А в нас вогонь Тітана ще не згас.

Ми паралїтики з блискучими очима,
 Великі духом, силою малі,
Орлині крила чуєм за плечима,
 Самі-ж кайданами прикуті до землї.

Ми навіть власної не маєм хати,
 Усе одкрите в нас тюремним ключарам:
Не нам, обідраним невільникам, казати
 Речення гордеє: „мій дом — мій храм!“

Народ наш мов дитя слїпеє з роду,
 Нїколи сьвіта-сонця не видав,
За ворогів іде в вогонь і в воду,
 Катам своїх поводарів оддав.

Одвага наша — меч, политий кровю,
 Брязчить у піхвах, ржа його взяла.
Чия рука, порушена любовю,
 Той меч із піхви видобуть здола?


Нехай же ми раби, невільники продажні,
 Без сорому, без чести, — хай же й так!
А хто-ж були ті вояки одважні,
 Що їх зібрав під прапор свій Спартак?…

 17/VII. 1896 р.