Думи і мрії/Fiat nox
| ◀ Ангел помсти | Думи і мрії Невільничі піснї (1895—1896) Fiat nox |
На вічну память листочкови ▶ |
|
„Хай буде тьма!“ сказав наш бог земний.
І стала тьма, запанував хаос,
Немов перед створіннєм сьвіта. Нї, ще гірше
Був той хаос, бо у ньому були
Живі створіння, їх давила тьма.
Скрізь марища з хаосу виринали,
Лиха зараза, голод, злиднї, жах —
Несьвіцький жах усїм морозив душу:
І найодважнїйшим ставало жаско,
Голодні крики слухаючи й стогін,
Що виринали, наче зо дна моря,
З юрби великої і темної. Здавалась
Ота юрба частиною хаосу
І голосом його. Часами розлягалось
У темряві гукання: „Сьвітла! Сьвітла!“
І на відповідь чув ся голос дужий
Земного бога з високости трону:
„Хай буде тьма!“ І знов тремтїв хаос.
О, не один нащадок Прометея
Блискучу іскру з неба здобував
І безлїч рук до неї простягалось,
Мов до зорі, що вказує дорогу.
І розсипалась та велика іскра
На іскорки малесенькі, незначні,
І кожний іскорку ховав неначе скарб
У попелї холодному від давна;
Вона не гасла, тлїла в тій могилї,
Та не давала нї тепла, нї сьвітла.
А сьміливий нащадок Прометея
Знаходив смутну долю свого предка:
Вигнання, муки, нерозривні пута,
Дочасну смерть у дикій самотинї…
І досї так, о браття! й досї тьма.
Гей, озовіть ся! Страшно в сїм хаосї.
Я чула голоси одважні, вільні,
Вони лунали, мов гукання в лїсї —
Тепер замовкли, і страшнїйше тиша
Менї здаєть ся, нїж була ранїш.
Брати мої, нащадки Прометея!
Вам не орел розшарпав груди горді, —
Бридкі гадюки в серце упялись.
Ви не приковані на тій кавказькій кручі,
Що з далека сїяє снїжним чолом,
Про вязня звістку людям даючи!
Нї, ви поховані в землянках, звідки навіть
Не чутно брязкоту кайданів, нї стогнання,
Нї непокірних слів…
Гей, царю тьми!
Наш лютий вороже! Не дармо ти боїш ся
Кайданів тих залїзної музики!
Боїш ся ти, що грізні, смутні гуки
Пройняти можуть і камінне серце.
А чим же ти заглушиш дикий голос
Хаосу темного, крик голоду й біди
І розпачливеє гукання „сьвітла, сьвітла“?
На нього завждї, як луна у горах,
Одважні, вільні голоси озвуть ся.
„Хай буде тьма“! сказав ти, — сього мало,
Щоб зглушить хаос і Прометея вбить.
Коли твоя така безмірна сила,
Останнїй вирок дай: „Хай буде смерть!“
25/XI. 1896 р.