Як би знав я чари, що спиняють хмари,
Що два серця можуть ізвести до пари,
Що ламають пута, де душа закута,
Що в поживу ними змінить ся отрута, —
То тебе би, мила, обдала йіх сила,
Всі би в твоім серці іскри погасила,
Всі думки й бажаня за одним ударом,
Лиш одна любов би вибухла пожаром,
Обняла б достоту всю твою істоту.
Мисли б всі пожерла, всю твою турботу,
Тілько мій там образ і ясніє й гріє
Фантастичні думи! Фантастичні мріі!
Як би я був лицар і мав панцир добрий,
І над всіх був сильний і над всіх хоробрий,
Я би з перемоги вороги під ноги,
Що міні до тебе не дають дороги!
Я б добувсь до тебе через мури й стіни,
Я побив би смоки, розметав руіни,
Я б здобув всі скарби, що йіх криє море,
І до ніг би твоіх положив, о зоре.
Де б тебе не скрито, я б зломав веріі…
Фантастичні думи! Фантастичні мріі!
Як би я не дурень, що лиш в думах кисне,
Що співа і плаче, як біль серце тисне,
Що будуще бачить людське і народне,
А в сучаснім блудить, як дитя голодне;
Що із неба ловить зорі золотіі,
Але до дівчини приступить не вміє;
Ідеали бачить геть десь за горами,
А живеє щастє з рук пустив без тями.
Аж тепер, за пізно, плаче та дуріє —
Фантастичні думи! Фантастичні мріі!
