загилити

загилити

Загили́ти. См. Загилювати.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924

Заги́лювати, люю, єш, сов. в. загили́ти, лю́, ли́ш, гл. 1) Ударять, ударить палкою (гі́лкою) мяч, бросая его. 2) Ударять, ударить (человека), заехать. Як загилив по потилиці, так аж каганці в вічю засвітились. Ном. № 3982. Загили́ти ціну́. Запросить слишком много. Загилив таку ціну, що я й одступивсь. Сл. Яворн.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28