Залишаюсь українцем/III/Зустрічі з Фроловим, Примаковим і Горбачовим

by Богдан Гаврилишин

◀ У Радянському Союзі

Залишаюсь українцем. Залишаюсь українцем Богдан Гаврилишин Зустрічі з Фроловим, Примаковим і Горбачовим

Канада ▶

Київ: 2011

Зустрічі з Фроловим, Примаковим і Горбачовим

За збігом обставин наступного року я відвідав конференцію у Гельсінкі, на якій також був присутній Іван Фролов. Під час перерви він підійшов до мене і запитав: “Ви розумієте, Богдане Дмитровичу, чому ми написали, що вашу книгу слід назвати ‘Дороговкази в минуле?’” Я сказав, що, звичайно ж, розумію. Раніше згадував, як учасники програм ЦНМ з Радянського Союзу дуже правдиво описували уроки, які отримали в Центрі, проте для захисту від політичного тиску вони робили такі коментарі чи подавали такі цитати, які, здавалося б, знецінювали усе написане в їхніх статтях чи книгах.

У своїй книзі я також прогнозував, чи приймуть і втілять описані мною країни ті зміни, які запропонував, і якщо ні — передбачав умови, в яких вони опиняться за десять чи п'ятнадцять років від часу написання книги. Радянський Союз моїми порадами не скористався, на відміну від Китаю, який почав реформи у 1982 р. і завдяки цьому став за короткий час економічним гігантом.

Богдан Гаврилишин з віце-президентом Китаю Ю Чилі. Пекін, 1982 р.

Михайло Горбачов не хотів розпаду Радянського Союзу. Він прагнув реформувати його для вирішення нагальних потреб: існувала економічна стагнація, країна не могла підтримувати гонку озброєнь із США. Також Горбачов хотів дати більшої політичної свободи. Отже, він почав політичну “перестройку”, вилучивши комуністичну партію з системи управління. В ті часи всі важливі рішення на всіх рівнях приймалися комуністичною партією, а формальні урядові організації їх виконували. Наприклад, 85 % підприємств України управлялися напряму з Москви і контролювалися партією. Тому не дивно, що коли партія — “червона нитка”, яка все утримувала разом, — була відсторонена від державних рішень, усе розпалося. Відстежуючи спроби Горбачова провести реформи, я залишався впевненим, що Радянський Союз розпадеться.

Цікавою була й моя розмова з Євгеном Примаковим, якого я зустрів поблизу Відня у Міжнародному інституті аналізу систем^[1]. На тому етапі своєї кар'єри Примаков, знавець арабських мов, був головою шпіонажу, а після розвалу Радянського Союзу став прем'єр-міністром Російської Федерації. Я спитав його: “Невже ваша російська еліта не розуміє, що у теперішні часи бути такою імперію, як Радянський Союз, невигідно? У далекому минулому розмір країни, її населення і особливо природні ресурси й плодючість землі визначали її багатство та виробничий потенціал. Зараз багатство країни визначають бажання працювати, ноу-хау, добра система економіки та управління. Погляньте на Японію чи Швейцарію. Для того, щоб і далі бути імперією, необхідно забагато політичної енергії, великі витрати на військовий сектор та безпеку”. Примаков відповів з посмішкою: “Ми інакше ставимося до цього”. За кілька років він з такою само посмішкою привітав мене вже як прем'єр-міністр, коли я прийшов до його кабінету в Кремлі.

У мене була нагода зустрітися з Михайлом Горбачовим на різних заходах. Вперше ми зустрілися, коли він усе ще номінально був при владі, у Вольфсбурзі, де тоді розташовувалася штаб-квартира компанії “Фольксваґен”. У той час виконавчим директором “Фольксваґена” був француз. Він був цікавою особистістю і, хоча обіймав такий високий пост, глибоко цікавився освітою, довкіллям та політичною ситуацією у світі. Він створив спеціальну організацію для проведення конференцій найвищого рівня для ключових людей зі Сходу й Заходу. Конференція, в якій я взяв участь, була присвячена Радянському Союзу і відбувалась якраз під час його розвалу. Президент “Фольксваґена” запросив Горбачова, Шушкевича, голову парламенту Білоруської республіки та Кравчука, якого не так давно обрали президентом України. Кравчук не зміг приїхати, тому я поїхав замість нього дати доповідь про Україну, її поточну ситуацію та можливе майбутнє. Для аудиторії, яка складалася з більш ніж чотирьохсот запрошених, та для Горбачова було сюрпризом те, що я представляв Україну і говорив англійською, а не російською, як усі зазвичай чекали. Після трьох виступів і обговорень була вечеря. Я й Леоніда Петрівна сиділи за сусіднім столом з Горбачовим, його дружиною Раїсою та ще кількома іншими людьми. Я повернувся до Горбачова й привітався з ним українською, сказавши: “Доброго вечора!” Він з усмішкою відповів: “Ви знаєте, я розумію українську і навіть можу трохи нею розмовляти, бо народився у Ставрополі на Кубані ^[2]. В дитинстві я бавився зі своїми шкільними друзями і між собою ми розмовляли українською”. Потім він гордо додав: “Моя дружина Раїса — чистокровна українка. Її дідусь мав прізвище Титаренко і народився в Україні”. Реакція Раїси дуже відрізнялася від реакції Михайла Сергійовича. Коли я представив свою дружину подружжю Горбачових, Раїса Максимівна сказала, що не знає й слова українською, а потім вона просто уникала спілкування з нами. Вона хотіла, щоб її вважали чистокровною росіянкою.

Згодом я зустрів Горбачова на кількох заходах у Женеві. Коли МІМ–Женева^[3] вирішив об'єднатися з іншою школою менеджменту та створити IMD (Інститут розвитку менеджменту) у Лозанні, ми продали уряду Женеви нерухомість МІМу в Конші. Там було чотири з половиною гектари землі над річкою Арв з чудовими садами та кількома гарними старовинними будівлями, дві з яких вважалися пам'ятками архітектури. У власності МІМу була також сучасна, проте не така гарна вілла. Горбачов, який тоді створив “Фундацію Зеленого Хреста”, приїхав до Женеви, щоб відвідати офіс фонду, який і містився у згаданій сучасній віллі. Віллу запропонувала влада Женеви на прохання президента “Фольксваґена”.

У той час МІМ ще використовував свою власність. Мене запросили на зустріч “Зеленого Хреста” у віллі. Я був єдиною людиною на засіданні, яка могла розуміти Горбачова, коли він говорив російською. Після зустрічі мала відбутися прес-конференція у павільйоні МІМу. Ми йшли з вілли до павільйону і дорогою розмовляли. Я говорив українською, а Горбачов — російською. Я мав проводити прес-конференцію, яка проходила французькою та російською мовами. Горбачов поводився дуже дружньо, відкрито відповідав на усі запитання, потім тепло подякував мені за те, що я провів прес-конференцію. За кілька років він виступав перед Американським Клубом Женеви і ми теж мали невеличку розмову.

Під час візиту М. Горбачова до офісу “Фундації Зеленого Хреста”, МІМ–Женева. 1995 р.

Ще за кілька років я зустрів Горбачова у Москві. Римський Клуб саме проводив конференцію на тему “Майбутнє Російської Федерації”. Не всі члени РК брали участь у конференції. Нас було тільки п'ятнадцять — ті, хто цікавився та щось знав про Російську Федерацію. З російської сторони участь брали багато важливих осіб. Був Примаков, Горбачов, інші політики найвищого рангу та знані академіки. У 2009 р. я знову мав коротку розмову з Горбачовим, коли він робив доповідь в Організації Об'єднаних Націй у Женеві. Він стояв на трибуні, а я сидів у першому ряду саме перед ним. Після доповіді він спустився та ми обмінялися кількома фразами. Горбачов був прогресивною людиною й досить приємною особистістю. Він, одначе, не досить добре розумівся на політичних процесах. Ясна річ, у нього не було найменшого бажання розвалити Радянський Союз. Це сталося тому, що він розпочав реформи у Радянському Союзі з того, що відсторонив від влади комуністичну партію. Таке рішення стало каталізатором, який прискорив дезінтеграцію Радянського Союзу.

На мій превеликий подив під час перерви на каву на нашій конференції в Москві до мене підійшов досить молодий чоловік і сказав: “Ви мене пам'ятаєте? Я ваш колишній студент. Я був на програмі ЦНМ у 70-х. Останні два роки працюю міністром науки Російської Федерації”. На мене чекала ще одна несподіванка. Конференція проводилась у Московському університеті. Ректором університету виявився академік Садівничий, який народився й виріс у Харкові. Він дуже добре розмовляв українською і ми спілкувалися виключно нею. Пізніше він став членом Римського Клубу. Світ тісний.

---

1. Міжнародний інститут аналізу систем — спільний американсько-радянський інститут, започаткований Дж. Гвішиані.
2. Регіон, який належить Росії, але серед населення багато українців, предки яких (здебільшого козаки) мігрували з України після зруйнування Запорозької Січі.
3. ЦНМ було перейменовано на МІМ (Міжнародний інститут менеджменту) в 1981 р.