Залишаюсь українцем/IV/Іран

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Іран

1976 року в мене був один із найцікавіших та найбільш пізнавальних візитів — в Ірані. Фундація Пахлаві (тепер Бонджад), яка належала шаху Ірану, запросила сотню “інтелектуалів світу” відвідати Тегеран, Ісфахан та Шираз, а також п'ять днів побути у Персеполі. Нас запросили для того, щоб ми послухали звіти, що було зроблено в Ірані за останні двадцять років, і оцінили їх, а також ознайомилися з планами на наступні двадцять років та визначили, чи можливо їх реалізувати. Плани було підготовано з метою трансформувати Іран за двадцять років таким чином, щоб залишити країну в доброму стані синові шаха, який стане його наступником. Президента Аспенського інституту гуманістичних студій Джо Слейтера попросили відібрати “інтелектуалів” та очолити групу. Реалізувати цей проект попросили саме Аспенський інститут, напевно тому, що шахбану (дружина шаха) відвідувала Аспен у Колорадо та була дуже вражена, тому й сприяла цій ідеї. Ми поїхали до Ірану після святкування 2500-ліття Перської імперії та Даріуса Великого. Тому в Персеполі усе ще стояв великий імперський намет, в якому приймали важливих гостей святкування.

До нас ставилися з великою щедрістю: переліт у першому класі, опера в Тегерані лише для нас, візити до Ісфахана, прийом у літньому палаці шаха в Ширазі. У Персеполі в нас було п'ять робочих днів, кожний з яких очолював один із впливових іранців та один “інтелектуал”. Я головував в один із днів разом з головою іранської нафтової компанії. Спочатку Емір-Аббас Говейда, кілька міністрів та троє ректорів університетів представляли звіти про те, що було зроблено в Ірані протягом двох останніх десятиліть. За кожною презентацією ішла відкрита дискусія. Подібною була й процедура презентації та обговорення планів на майбутні двадцять років. У нас, звісно ж, було трохи вільного часу і ми змогли не тільки відвідати руїни Персеполя, а й одного дня навіть поїхали до сусіднього поселення, щоб побачити, як живуть прості люди. Троє “інтелектуалів” говорили перською, тож ми могли поспілкуватися з місцевими жителями.

Кілька людей з нашої групи були дуже вражені минулими досягненнями та планами на майбутнє. Дехто ставився до всього скептично. У Тегерані я мав розмову з членом однієї з найзаможніших і найвпливовіших родин вірменської колонії в Ірані. Ця розмова, на додаток до того, що я вже прочитав і знав про Іран, додала мені скептицизму. На те було кілька причин. По-перше, шах не походив з давнього роду правителів. Його батько з досить скромною біографією був першим шахом. По-друге, лише невеличка частина населення з різних прошарків лояльно ставилася до шаха, а саме військові, яким шах догоджав тим, що купував будь-яку потрібну їм зброю, служба розвідки та адміністрація, яка складалася здебільшого з досить молодих людей, багато з яких здобули освіту за кордоном. Селяни, однак, були дуже розчаровані, тому що обіцяна шахом “біла революція” у сільському господарстві практично не відбулася. Землю між селянами не було розподілено і вони залишалися бідними. При цьому вони становили значну частину населення. Я побачив це, коли ми відвідали поселення, яке, мабуть, було одним з менш бідних. Діти дуже вбого вдягнені, єдине, що вони нам вигукували, було прізвище відомого на той час німецького футболіста Бекенбауера. Їхні батьки також не здавалися особливо успішними.

Явним контрастом виглядало очевидне багатство шаха, продемонстроване нам на вечері в імперському наметі, де нас приймала шахбану. Великі дорогоцінні чаші були наповнені сріблястою ікрою, на столі — спеціально виготовлені золоті тарілки. Усе, включаючи намет, викликало відчуття, що золото висить над нами, оточує нас. Так, мені надзвичайно сподобалося за імперським столом, але я не міг не думати про разючу різницю між багатством та бідністю в Ірані. Це враження ще підсилилося під час прийому у літньому палаці шаха. Величезний сад був укритий дорогими перськими килимами і мені було майже боляче дивитись, як дружини деяких “інтелектуалів” пробивали їх своїми каблуками-шпильками. Мені розказали, що коли шах їхав до Шираза машиною, дорогу вкривали такими само килимами, щоб зробити його переїзд м'якшим.

Я знав, що така ситуація довго не триватиме. Я не думав, однак, що за три роки Хомейні запише свої промови у Парижі, касети з записом будуть швидко поширені серед москів в Ірані і їх почують дуже багато віруючих. Шаха повалили, шахбану та її син виїхали за кордон. Релігійні лідери захопили владу, створили ісламську державу, великі плани розвитку, представлені нам у Персеполі, стали не дорожчі паперу, на якому вони були надруковані. Для мене це стало чудовою демонстрацією того, що можуть зробити нові технології, як нещодавно спрацювала інша нова технологія, використана під час виборів президента США Барака Обами.