Записки НТШ/16/До родоводу Кониських

◀ Перемишльські «суботники» XVII в.

Записки товариства імени Шевченка, Том XVI До родоводу Кониських (Олександр Кониський)

Коломийка про старосту Мільбахера ▶

• Цей текст написаний желехівкою.

До родоводу Кониських.^[1]

В „Описаніи Старой Малороссіи“ т. II автор — О. Лазаревський на стор. 509 подав родовід Кониських. Родовід той далеко не повний. Автор почав його Єремією Кониським, що року 1682 був у Нїжинї бурмістром міста. Тим часом з документів, які є в архиві Черниговського „дворянскаго депутатскаго собранія“ відомо, що першим з роду Кониських перебрав ся з Галичини на Україну р. 1613 батько Єремії Касян Кониський. Далї між дїтьми Осипа Кониського, що р. 1727 був теж нїжинським бурмістром не показано сина Романа. З архивних документів колишньої переяславської консисториї XVIII в. минї трапило ся бачити „Дѣло — о умертвію миргородского протопопа Романа Конісского и о погребеніи Михайловского Сорочинского монастиря настоятелемъ архимандритомъ Досифеемъ Заляховскимъ въ противность указанныхъ велѣній при градской церкви, а не на общемъ кладбищенскомъ мѣстѣ“.

З того „дѣла“ знати, що Роман Кониський, рідний брат Юрия, архиепископа білоруського, поповав в містечку (тодї містї) Сорочинцях при хрестовоздвиженській церкві; він був разом і протопопом миргородським, себ то президентом миргородської протопопиї. Він помер 19 березїля р. 1778. По смерти його лишила ся вдова його Варвара і діти їх: Уляна 25, Катерина 23, Григорий 21, Настя 19, Мария 18, Петро 16, Параска 14 і Ганна 4 лїт. Григорий служив „в 3 карабінерном полку“, а Петро „учился мало“ і дяковав при батьку.

З „дѣла“ сего знати опріч того ще одну характерну рису.

За тиждень по смерти отця Романа до переяславського епископа Ілариона прийшло звичайне „всенижайше доношеніе“ від „всенижайших рабов“ миргородської протопопії намістників Петра Конашевича і Єлисея Кременецького. Епископ Іларион зараз звелїв переяславській консисториї вистежити: „чиім руководствомъ і велѣніемъ покойный протопопъ, въ противность указныхъ повелѣній, погребенъ при церкви градской, а не на общемъ кладбищномъ мѣстѣ“?

20 квітня ті самі намістники відписали, що викарний хрестовоздвиженської Полуяновської в Сорочинцях церкви Петро Заблодський на запитанне відповів, „що протопопъ Романъ Конісский погребенъ руководствомъ и повелѣніемъ монастыря Сорочинскаго настоятеля отца архимандрита Досифея Заляховского, который въ собраніи многихъ говорилъ: ежели коснется до справки о погребеніи при церкви, то я самъ буду отвѣтствовать…“

Очевидно, що епископу Ілариону не подобало ся „руководство“ архимандрита, і він велїв від архимандрита взяти „отчетъ, почему оной входилъ въ распоряженія не до его касающіеся и въ противность указа не только погребалъ не на указанномъ мѣстѣ, но руководствовалъ повелѣніями, на свой принимая отвѣтъ?“

Бачимо далї, що отець Досифей був не з полохливих людей і „репортомъ“ 1 червня відписав: 1) що церковъ хрестовоздвиженська „не есть градская“ (міська) а відъ города Сорочинець за дві верстви. 2) Коли протопопъ Роман покликав до себе його от. Досифея „для учиненія при кончинѣ его християнского порядку“, так він, приїхавши і бачучи що от. Роман вже „при самій кончинї“, радив покликати викарного ієрея Петра, щоб справив ті „порядки“; але отець Петро відмовив, кажучи, що він „при такихъ случаяхъ“ не бувавъ, „а только, де, хоронить онъ людей“, та при сьвічках і читати нїчого не бачить. Тим то і мусїв от. Досифей „при исходѣ и по исходѣ души моленія обыкновенныя отправить и опрятать (помершого) по надлежащему“. Від'їздячи до господи от. Досифей питав: де хоронити муть небіжчика? усї, хто був, відповіли, що покійник велїв себе похоронити з лївого боку алтаря, „внѣ той церкве“. От. архимандрит, „вѣдая яко во Кіевѣ въ Лаври хоронено игуменовъ ближнихъ пещеръ Антонія і больницы Троицкаго монастиря Іова, такожъ в катедрѣ духовника іеромонаха Силуана, а в братскомъ монастырѣ архимандрита и ректора Никодима в самой церкви и в самое время моровой язвы, бывшей в Кіевѣ, мѣщанина Митька жену умершую съ Подолу несено в Кіевопечерскую Лавру и въ ней погребено зъ дозволенія свѣтской команды; да и в Ромнѣ, когда умеръ бунчуковый товарищъ Политика, то на посыланное въ Кіевъ прошеніе о погребеніи его близъ соборной церкви, яко бывшого тоя церкви ктитора, состоялся с консисторіи указъ — тамъ его хоронить“, — тому він, архимандрит, „въ одну обережность совѣтовалъ послать о семъ до господина полковника. А по утру марта 20, когда прислано по мене на погребеніе, то я приехавъ и заставъ тамъ в немаломъ собраніи духовенство… ожидалъ своей ризници, въ грязѣ погрязшую, до двухъ часовъ; съ коей грязѣ не то кибитку з ризницею, но и лошадей монастирскихъ волами, нарочно висланными, в силу могли повитягать, потомъ вперекъ улицею, нарочито тогда вымощеною на подобія греблѣ за великою и вовсе безмѣрною грязею. По винесеніи тѣла въ церковъ отправялъ я обѣдню и ѣще съ двумя протопопами и съ немалымъ священствомъ похоронъ. Какъ съ церкви тѣло понесли, тогдаже я хотя и увидѣлъ склепъ зъ дерева здѣланный,, однакъ уповалъ, что тое учинено из дозволенія господина полковника, тамъ же со всею старшиною полковою и з иными чиновниками присутствовавшаго для прописанной необыкновенной грязѣ, в тѣ поры бывшею, коею и священниковъ изъ града на погребеніе по одному волами принуждены были везти (а до кладьбища гораздо большая еще грязь была). Въ такихъ грязныхъ случаяхъ не толко въ таком далеком разстояніи, како означенная церков от города отстоитъ, но гораздо ближе к городу по разнымъ мѣстамъ многихъ предъ тымъ зъ городскихъ приходовъ хоронено. И такъ обще всѣми нами оный умершей протопопъ тамо погребенъ.“

Переяславська консистория, а за нею і епископ Іларион, признали, що усї доводи архимандрита Досифея нерезонні і „подлежитъ онъ за то указанному истязанію; но за первый разъ, снисходя его толикому поступку, обязать его, чтобъ впредъ въ таковых и подобныхъ случаяхъ отнюдъ съ указнаго велѣнія не выступалъ, да и въ дѣла болѣе до священства относящіеся входилъ съ осторожностью и наблюденіемъ благопристойности“.

О. Кониський.

——————

1. Відповідно документам і листам XVIII в., які доводило ся минї бачити, відповідно і вимові, треба писати після н — і, а не и, як се роблять в Галичинї.