Записки НТШ/16/Коломийка про старосту Мільбахера

◀ До родоводу Кониських

Записки товариства імени Шевченка, Том XVI Коломийка про старосту Мільбахера (І. Билинкевич)

Огляд часописей за р. 1896: Часописи українсько-руські ▶

• Цей текст написаний желехівкою.

Коломийка про старосту Мільбахера.

Низше подану коломийку передав нам до друку о. І. Билинкевич (парох в Звенигородї під Львовом) з паперів свого батька-небіжчика о. Семена Билинкевича; на його думку, коломийка ся могла до рук о. Семена дістатись, коли в р. 1842 був він парохом (всього лише рік) в Яблоницї коло Делятина. Цїкава вона дуже і як руський вірш, уложений досить чистою народньою мовою і народнїм складом в таку давню і глуху пору руського житя в Галичинї (що вона уложена не кимсь з народа, а лише підроблюєть ся під народню мову і народнїй склад, се цїлком ясно), цїкава і як образок громадських обставин, так недавнїх а так відмінних, коли урядники правительственні ставали оборонцями руского народа проти надужить шляхти. Друкуємо її без жадних змін в мові і ортоґрафії.

Коломїйка.

Коломїйку минѣ грайти, най ся^[1] вѣтанцюю,
Бо гараздъ теперъ у мене, я ся легкїй чую!
Давай, Мошку, горѣлочки, хоть грошей ни маю:
Маю доброго старости, о решта ни дбаю;
Давай мѣру справидливу и ни пеши вдвоє,
Бо я пѣду до циркулу так як тутка стою.
Як будеш наши люди тепер^[2] знов здирати,
Будут тебе комѣссари съ коршми викєдати.
Тепер у нас в Станѣславѣ добре хлопам бути:
Аби з хлопа шкѣру дерди, того оуж не чути.
Всѣ патинта для подданих по домѣнѣах гнили,
Прїйшов тому тут Мїльбахеръ — все^[3] ся их учили;
Не мож тепер на панщину цѣлёи тиждин гнати
Анѣ мене до двора на шарварок брати:
Як я панщину вӧдроблю и панщину заплачу,
То я тогди собѣ паном, нѣкого не бачу:
Атамана ся не бою — що ми той котюга!
Та я собѣ нинѣ газда, а вӧн двӧрскїй слуга!
А оконом^[4] що ми зробит, не смѣє карати:
Як я пӧду до старости, буде вӧн ся мати!
Зараз съкаже комѣссарком протокул писати,
А візум и репертум вӧд Захира^[5] дати
Потӧм пана вокомона замкнут на ратушу,
Аби тамки ся научив, що и я маю душу.
Ту в циркулѣ Станѣславскѣм, ту хлоп тата має

Gодѣ^[6] будит^[7] хлопи жити, будут говорити:
Той староста Мїльбахер — ни дає нас кривдити;
Коби тебе та й в Вѣдню, як ми, добре знали,
Ходи сюда на гофрата — давно би сказали!
На що тобѣ помник класти, в камень тя тисати,
Коли тебе серца наши будут памятати;
На що тобѣ титул дати и блищенѣ звѣзди:
Що ти человѣк великій, тобѣ скаже кождїи.
Будут хлопи тебе знати и в Галїцїи концам,
Кождей скаже: той староста той першей під слонцам^[8].

——————

1. Зверху надписано (поправлено): я.
2. Тепер написано двічи.
3. Зверху надписано: би.
4. Зверху поправлено на: окомон.
5. Доктор, примітка оріґінала.
6. Се слово не ясне.
7. Замісь: будут.
8. Замісь: сонцем.