Записки НТШ/16/Коломийка про старосту Мільбахера
| ◀ До родоводу Кониських | Записки товариства імени Шевченка, Том XVI Коломийка про старосту Мільбахера (І. Билинкевич) |
Огляд часописей за р. 1896: Часописи українсько-руські ▶ |
|
Низше подану коломийку передав нам до друку о. І. Билинкевич (парох в Звенигородї під Львовом) з паперів свого батька-небіжчика о. Семена Билинкевича; на його думку, коломийка ся могла до рук о. Семена дістатись, коли в р. 1842 був він парохом (всього лише рік) в Яблоницї коло Делятина. Цїкава вона дуже і як руський вірш, уложений досить чистою народньою мовою і народнїм складом в таку давню і глуху пору руського житя в Галичинї (що вона уложена не кимсь з народа, а лише підроблюєть ся під народню мову і народнїй склад, се цїлком ясно), цїкава і як образок громадських обставин, так недавнїх а так відмінних, коли урядники правительственні ставали оборонцями руского народа проти надужить шляхти. Друкуємо її без жадних змін в мові і ортоґрафії.
Коломїйку минѣ грайти, най ся[1] вѣтанцюю,
Бо гараздъ теперъ у мене, я ся легкїй чую!
Давай, Мошку, горѣлочки, хоть грошей ни маю:
Маю доброго старости, о решта ни дбаю;
Давай мѣру справидливу и ни пеши вдвоє,
Бо я пѣду до циркулу так як тутка стою.
Як будеш наши люди тепер[2] знов здирати,
Будут тебе комѣссари съ коршми викєдати.
Тепер у нас в Станѣславѣ добре хлопам бути:
Аби з хлопа шкѣру дерди, того оуж не чути.
Всѣ патинта для подданих по домѣнѣах гнили,
Прїйшов тому тут Мїльбахеръ — все[3] ся их учили;
Не мож тепер на панщину цѣлёи тиждин гнати
Анѣ мене до двора на шарварок брати:
Як я панщину вӧдроблю и панщину заплачу,
То я тогди собѣ паном, нѣкого не бачу:
Атамана ся не бою — що ми той котюга!
Та я собѣ нинѣ газда, а вӧн двӧрскїй слуга!
А оконом[4] що ми зробит, не смѣє карати:
Як я пӧду до старости, буде вӧн ся мати!
Зараз съкаже комѣссарком протокул писати,
А візум и репертум вӧд Захира[5] дати
Потӧм пана вокомона замкнут на ратушу,
Аби тамки ся научив, що и я маю душу.
Ту в циркулѣ Станѣславскѣм, ту хлоп тата має
Gодѣ[6] будит[7] хлопи жити, будут говорити:
Той староста Мїльбахер — ни дає нас кривдити;
Коби тебе та й в Вѣдню, як ми, добре знали,
Ходи сюда на гофрата — давно би сказали!
На що тобѣ помник класти, в камень тя тисати,
Коли тебе серца наши будут памятати;
На що тобѣ титул дати и блищенѣ звѣзди:
Що ти человѣк великій, тобѣ скаже кождїи.
Будут хлопи тебе знати и в Галїцїи концам,
Кождей скаже: той староста той першей під слонцам[8].
 | На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
——————
Ця робота перебуває у суспільному надбанні в усьому світі оскільки вона була оприлюднена до 1 січня 1929 року і автор помер більш ніж сто років тому.