Записки НТШ/2/Про причини бунтів україньских в брошурі з р. 1790

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Franciszek Makulski. Bunty ukraińskie czyli Ukraińca nad Ukrainą uwagi z przydanem kazaniem w czasie klującego się buntu. W drukarni wolnej. Nakładem autora, roku 1770 p. 1–206.
(Про причини бунтів україньских в брошурі з р. 1790).

В р. 1890 появились в Росиї три книжки, що обговорюють Хмельниччину і колїївщину та й тим іменно визначують ся, що приносять з собою багато і нового материялу і нового погляду на ті найвизначнїйші в нашій істориї суспільні рухи. Суть то: 1) П. А. Кулишъ: Отпаденіе Малороссіи отъ Польщи (1340–1654). Москва 1890. 2) Геннадій Федоровичъ Карповъ: Въ защиту. Богдана Хмельницкаго. Историко-критическія объясненія по поводу сочиненія П. А. Кулиша: Отпаденіе Малороссіи отъ Польщи“ в I. томі „Чтеній въ обществѣ Исторіи и Древностей Россійскихъ“ за р. 1890. 3) Шульгинъ Я.: Очеркъ Коліивщины по неизданнымъ и изданнымъ документамъ 1768 и ближайшихъ годовъ. Оттискъ изъ Кіевской Старины. Кіевъ 1890.

Позаяк обговорюють вони відносини україньско-руского народу до колишньої польскої держави, то цїлком природно мусїли звернути на себе увагу польских істориків. І звісний історик польский Корзон подає в орґанї львівского Товариства історичного „Kwartalnik historyczny, rocznik VI. 1892“. свої рецензиї на ті три працї, та на жаль не з однакою предметовостию. Бо коли рецензия на працї про Хмельниччину заслугує задля свого научного спокою на повне признанє, то ніяк сего не можна сказати про рецензию на працю Шульгина про гайдамаччину.

Рецензия та є так пристрасно полємічна, що автор її навіть позитивної думки про гайдамаччину просто не подає, лише каже догадуватись, що цїлий рух — то або найчистїший розбій шайки грабіжників, сповнений цїлком без причини на найневиннїйших людях, або се дїло рук звісного Мелхиседека Значка-Яворського, від 1761 р. ігумена монастиря Мотрениньского коло Жаботина[1]. Не перечу, що Мелхиседек — се головний мотор, або радше найбільше сьвідомий чоловік, що-пустив машину суспільну в той страшний рух; ба, але хто-ж зложив машину зі всїми потрібними кільцями і прирядами, пригожими як раз до такого а не іншого руху, хто дав силу Мелхиседекови пустити ту машину в рух, звідки взялись і за яку цїну помічники Мелхиседека (Зелїзняк і др.)? А то всьо чей простим розбоєм пояснити годї, хоч і того елєменту, як всюди в подібних случаях буває, було в гайдамаччинї не мало[2].

Надіючись, що щирий голос сучасного чоловіка і то Поляка може мати в осудї цїлої справи може навіть більше ваги, чим теоретичні здогади пізнїйших істориків, подаю зміст а по части й дословні виписки з цїкавої брошури польскої XVIII. в., котрої мабуть не знають а бодай не цитують нї д. Корзон нї д. Шульгин. Книжка ся має заголовок в горі виписаний.

Написав її Франц Макульский і присьвятив Северинови Потоцкому, послови з воєводства брацлавского „na sejm zaczynający epokę wolności Rzeczy pospolitej i wzrostu себ то сойм чотиролїтний. Як видно з цїлої брошури, написав її Макульский підчас Сойму з горячого та щирого патріотизму, хотївши спонукати Сойм до таких постанов, котрі би зміцнили на будуче польску державу, усуваючи хиби минувших часів. З кождого єго слова віє щиростию і любовию вітчини, так що о правдї єго слів годї сумнїватись.

В переднїм слові хвалить Макульский Северина Потоцкого за єго людяне поступованє з підданими, між тим коли: „widok wielu Panów i ich subalternów, gorzej niż z zwierzętami postępujących z ludźmi, wzruszyły mię i przeraziły żalem najgwałtowniejszym aż do zakątków duszy, przesełając westchnienia, każąc złorzeczyć ich chciwości i bezsumieniu jako materyi palnej, do podniecenia buntu, strasznego zawsze dla „Polski“ (стр. 7).

Їдучи з України до Варшави записував Макульский свої гадки, які насував єму вид зруйнованого бунтами гайдамацкими краю, в подорожнім дневнику і з того дияриюша виємки видруковані як раз в оттій брошурі, про котру бесїда. Передовсїм же відповідно до тенденциї брошури подає наперед гадки про причини бунтів а відтак ради, як би їх усунути. Для нас важна хиба перша частина. Макульский дійшов до того, що причинами бунтів є: „nieoświecenie prostoty, przemoc (насильства) możniejszych, uchylanie sprawiedliwości, nieufność między narodem a tronem, niezgoda, intrygi, jzawiść, zaufanie zbyteczne w swych siłach, męstwo zaniedbane, gnuśność duchowieństwa, interes prywatny przenoszony nad interes powszechny, wpływ obcych mocarstw, złe strzeżenie granic, wolność rozszerzania szyzmy, Kijowskie odpusty i nierząd z nieustanonej formy rządu słabego“ (стр. 21–22).

Ті, що правда, досить загальні уваги розвиває він дальше з поглядом на стан України і аналїзує досить тонко всї моменти, що викликують масові заколоти на Українї. Макульский добре підхопив той момент, що піснї та перекази народні про подвиги козацтва, про недавню свободу і волю представляли мужикам їх зависимість від панів далеко прикрійшою, як вона була в дїйсности і против того упадають всї арґументи, які мають доказувати, що до причин бунтів україньских годї, мовляв, вчисляти й не вдоволенє із за социяльного положена люду длятого, бо в інших частинах держави польскої була неволя і зависимість економічна далеко тяжша а бунтів таких не було.

В тім зглядї поясняє нам Макульский ще й другу появу знаменито. Звичайно наводить ся, що данини чи десятини, які складали мужики панам, були вельми малі, то-ж і як могли ся мужики на них жалувати. Так, правда, були малі, але на папери для пана, що жив в Варшаві а що робили їх офіциялїсти, того крім Макульского нїхто не памятає. „Panowie są częstokroć niewinni, lecz ich subalterni, to jest officyaliści aż nadto bywają wykroczni… Officyalista, który ma wybór (podatku) sobie zlecony, mający ekzekucyą przydanych sobie kozaków, despotycznie po possessorskich wioskach wydając swoje surowe fermany do ostatniego zniszczenia i nędzy przyprowadza poddaństwo“. (Стр. 25–26).

Чи-ж диво, що така самоволя викликувала невдоволенє, а в данім случаю й чинний протест, недавно ще вольного населеня, тим більше, що справедливости на кривду нїгде було шукати? „Sprawiedliwości wrota są nam zamknięte“ — кажуть в однім селі хлопи Макульскому — „pukać nawet do nich nie wolno, forum nie mamy, a dochodzenie krzywd chociaż prawne, chrzci się zaraz buntu nazwiskiem“. (Стр. 33).

До того долучає Макульский ще брак образованого духовеньства, котре би зуміло впоювати в повірену собі паству чутє пошанованя існуючого ладу (56–63); дальше аґітациї православної Росиї і православного духовеньства в загалї, на останку брак потрібної сили війскової на Українї, яка би кождий бунт в зародї могла здусити і в краю лад вдержати (77–90).

Додаймо до того ще вплив Запорожа, а будем мати, коли не всесторонну, то в кождім случаю вірнїйшу і правдивійшу характеристику причин бунтів українських, чим гадки тих істориків, що причину тих масових рухів добачають хиба в однім якімсь улюбленім моментї прим. в антаґонїзмі релїґійнім, або национальнім або виключно в аґітациї полїтичній або на останку в розбійничій охотї люду, що шукав в сей спосіб наживи для себе на паньских добрах, що правда, оброблених своїми руками.

Іван Копач.



——————

  1. Korson: Wewnętrzne dzieje Polski za Stanisława Augusta, Kraków 1882 I. p. 199–206.
  2. Волод. Антоновичъ: Изслѣдованіе о гайдамачествѣ Кіевъ 1876.


Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, оскільки вона була оприлюднена до 1 січня 1927 року.


Автор помер у 1952, тому ця робота перебуває також у суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 60 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.