За кавказькими хребтами/10
| ◀ 9. В столиці Вірменії | За кавказькими хребтами 10. Неначе сон |
11. Радянська субтропіка ▶ |
|
Неначе сон
Пригадуються мені слова одного з товаришів, що розбудившись ранком сказав:
— А знаєте, товариші, мені здається, що ми вже тут у Вірменії сидимо більше місяця.
Всі ми підтвердили думку товариша, що ми так багато встигли побачити і почути, так багато довідалися, так багато набралось у кожного вражінь, так багато знайомств, що дійсно неначе ми вже з місяць тут гостюємо. Але це було тільки на другий день нашого перебування в Ерівані. В цьому гарячому Ерівані, де на сонці на камені за чверть години куряче яйце печуть, де сонце опівдні стоїть тобі прямо над головою і майже зовсім не має тіні, тут очі завжди повертаються на срібло сніжний Арарат і від цього якось і спека неначе не така дошкульна. А ночі тут таки холодні.
Перебування в Ерівані це для мене неначе дуже цікавий фантастичний сон пережитий на яві. Леґендарна а разом з тим реальна з чарівним блеском гора Арарат перед очима біліє снігами в спеку, старинні рукописи східних народів, маса піонерів, знайомі близькі товариші-друзі, яких ще вчора зовсім не знав, східня музика, пісня, танки, звичаї, купіль у бистрій ріці Занґа з холодною як лід водою в часі величезної спеки, близькість турецького кордону і тут же українські гасла в газеті в місті, виноградно-конячний завод з холодними льодами та з велетенськими бочками на тисячі відер, старі напитки, виноградний радгосп і лябораторія професора виноградарства, що доводить тотожність поезії й вина (він сам поет), перський мечет зі святою водою, з мусульманками в довгих білих чадрах під мурами святині, перський чай, риба із біблійського севанського гірського озера, старинні мури твердинь, розвалини, типічні вузенькі східні вулички з глиняними високими мурами і глиняними домами, з плоскими глиняними дахами та глухими безвіконними стінами до вулиці, нові чотирьохповерхові великі будинки з прекрасного червоного, чорного й сірого туфу, новий культурний сад пролетарський чи здається комсомольський його називають, веселі здорові обличчя ленінаканських пролетарів, — все це неначе сон пройшло перед очима на протязі короткого часу, залишаючи масу сильних вражінь.
А саме місто Ерівань, це теж неначе сон на яві. Коли ви бачили Ерівань кілька років тому, то ви знаєте тільки давно минуле. Сьогодні нема вже того Ерівані, а завтра вже не буде й того, що я його бачив сьогодні. Ерівань на очах перероджується. Місто Ерівань це яскравий зразок того, як нова сучасна радянська культура поборює й викорінює останки старої азіятчини. І це робиться нашими сучасними більшовицькими темпами, темпами соціялістичного будівництві, що запалюють нечуваний ентузіязм та гартують волю мільйонних мас трудящих Вірменії.
Сьогодні покищо є ще старий і новий Ерівань, але завтра тобто через рік — два ви вже в Ерівані не найдете й сліду зі старого міста, хіба що в музеях.
Ми відвідали в комунгоспі вірменського академіка Таман'яна, що складав плян нового Ерівані. Ми бачили цей плян в деталях, на рисунках, на рельєфах, ми чули пояснення академіка, автора пляну. Але ми бачили цей плян і в дії. Цей плян вже здійснюється. Будується великий народній дім з модерним театром і ориґінальною сценою на два боки, що по середині її проходитиме одна з вулиць міста. Стиль і плян цього величавого будинку культури це неначе фантазія, але його вже будують, робота йде повним ходом. Це дійсність.
Так само й ціле місто перебудовується по пляну цього академіка. Є вже в Ерівані цілі квартали, цілі навіть вулиці і райони з прекрасними стильними будівлями 4-ох поверховими (вищих домів не будують з огляду на небезпеку, яка їм може грозити від землетрусів), побудованими на протязі останнього року, а навіть останніх місяців. Нові широкі вулиці прорізуються навпростець через старинні гнізда типічних східних землянок, що на їх руїнах виростають модерні будівлі з прекрасного туфу. Будуються пам'ятники, в проєкті робітниче місто, нова станція залізнича, великий сад культури й відпочинку, трамвай і т. д. І ось оце все нове переплітається з останками старого на кождому кроці. Старе щодня, щогодини уступає місце новому і це теж неначе фантастична казка, неначе сон на яві. На кожному кроці ви можете сьогодні побачити цікавий контраст. В однім районі міста будується велитенський будинок культури за останнім словом сучасної архітектури й техніки, а зовсім недалеко стоїть ще старинний мечет зі „святою“ водою (грязний басейн), зі столітнім сивобородим (борода по коліна), глухим муллою, з перським чаєм, зі „святими“ віковічними деревами, з мусульманками в чадрах що неначе в казці якій виходять довгим рядочком з вузеньких дверей „святого“ подвір'я мечеті, а їм на зустріч з роботи — з заводу йдуть гурмою по вулиці бадьорі, веселі, здорові — комсомолки. В одному місці типічні східні торгові приміщення та кустарні майстерні неначе десь в старім Тегерані або Константинополі (це старий типічно-східній вірменський базар), а недалеко на новій широкій столичній вулиці великі світлі крамниці еріванського робкоопу.
На о̀дній вулиці ви побачите по боках відкриті кам'яні рівчаки, що по них біжить чиста холодна вода, це старий еріванський „водогін“ і тут же дійсний водогін з краном, що біля нього в черзі за водою стоять з відрами і старинними глеками жінки в чадрах і без чадр в червоних хустинках.
— Це останні представники старої Вірменії, — пояснюють нам вірменські товариші.
А в цей час, через цей садочок гурмою йдуть веселі, жваві піонери в новий уже просторий сад з алеями, з клюмбами, з майданами, з літнім театром.
Ось такий сьогодні Ерівань. Завтра він буде ще інакшим, буде гарним новим модерним містом. Нова столиця нової радянської Вірменії будується і те, що видно в Ерівані те твориться і в цілій країні. Варто згадати хоч би Ленінакан, що про нього була мова впереді, варто згадати новозбудований Ширакський канал, проведений із ріки Арпачая на ленінаканське плоскогір'я для орошування біля 5.000 гектарів землі. Нові фабрики й заводи, нові орошені поля, виноградники, сади, огороди, нові міста, а разом з цим нові звичаї, побут і культура, величезний ентузіязм трудящих, маса веселих здорових піонерів — оце риси сьогоднішньої Вірменії.
Вірменська література, що нараховує понад 1½ тисячі років багата як художніми, так і науковими творами. Але це історія. Сьогодні вірменська пролетарська література, це один із найміцніших загонів пролетарської літератури Закавказзя і всього СРСР. Трудящі маси Вірменії під керівництвом своєї компартії і радвлади швидкими темпами посуваються вперед на всіх ділянках широкого фронту соціялістичного будівництва. Вони наверстують і наверстають дуже швидко те, чого вони не встигли зробити, дякуючи несприятливим, жорстоким умовам свого далекого й недавнього історичного минулого. Велика трудолюбивість, організованість, і культурність та природня обдарованість трудящих мас вірменського народу за радянської влади, під керівництвом ленінської партії більшовиків вже дає прекрасні зразки ентузіязму, загартованости і більшовицьких темпів.
Якось жалко робиться, коли переривається гарний фантастичний сон. Такий жаль відчував я, коли прощався з вірменськими товаришами. Ми всі розцілувались. Нас посадили в міжнародній вагон і забезпечили ще й харчами на дорогу. Поїзд рушив, і ми довго ще одні одним вимахували на прощання шапками, та хустинками аж доки поїзд повернув на закруті. Ще довго з вікна вагону любувалися ми чарівною картиною сніжного Арарату, що виблискував рожевим кольором в зареві заходячого сонця аж до сумерків. Вночі 8-го липня ми покинули Вірменію, а ранком 9-го липня через чудові гірські долини річок Грузії ми зближалися вже знову до Тифлісу з прекрасними настроями та свіжими, сильними вражіннями.
Завжди пригадуються слова вірменських товаришів, що, показуючи нам все, і знайомлячи нас зі своїми господарськими та культурними досягненнями всі говорили:
— Від царизму залишилася була нам тільки одна руїна, та окривавлені поля, що диміли пожарищами. Все, що тепер у нас бачите, здобуто руками робітників і трудящих за одних тільки 10 років існування радянської влади.
А здобуто за цей короткий час дійсно дуже багато.