За кавказькими хребтами/9
| ◀ 8. До країни кривавих погромів і землетрусів | За кавказькими хребтами 9. В столиці Вірменії |
10. Неначе сон ▶ |
|
В столиці Вірменії
Коли побачите з вікна поїзду сніжні верхи гори Арарат, значить уже близько Ерівань.
До столиці Вірменії Ерівані ми приїхали 6 липня біля 2-ої години вдень. На станції зустріли нас так само як і в Ленінакані. З музикою, з прапорами, з привітаннями. Після невеличкого мітинґу на станції, що на ньому виступив між іншими і нарком освіти Вірменії тов. Драстамат Сімун'ян, організовано поїхали ми до міста до центрального готелю.
Ерівань — це було до революції мале містечко, що нараховувало всього 20.000 населення. Сьогодні в Ерівані округло 100.000 населення. Місто швидко росте й перероджується. Місто дуже швидко будується. Від цього і темпи — пульс життя в Ерівані далеко жвавіші ніж навіть у великому місті Тифлісі.
Я назвав би Ерівань містом піонерів. Веселих, здорових та рухливих піонерів з червоними краватками в Ерівані дуже багато. На станції зустрічали нас численні загони піонерів, у місті на кожній вулиці, в скверах, у садах, повно піонерів. Скрізь рясно цвітуть червоні піонерські краватки, скрізь лунає веселий шум та сміх піонерії. Піонери Вірменії приймають дуже активну участь у соціялістичному будівництві. Це надійна зміна трудящих мас Вірменії.
Ще в Тифлісі нам говорили, що вірмени прекрасні організатори. Це дійсно так. Точність і організованість у Вірменії прекрасна. Мені здається, що в цьому відношенні вірмени не тільки не уступають перед німцями, але й випереджують їх, виявляючи надзвичайну точність і організованість у далеко складніших умовах чим німці. В еріванськім готелі, як і в усіх готелях наших столичних міст не найшлося ні одного вільного місця, але доки ми на станції провели мітинг, доки приїхали до готелю, тут уже червоний куток і конторку готелю встигли перемінити на вигідні спальні кімнати для нас, поклавши ліжка, і застиливши їх. Ми були в Ерівані всього два з половиною дня, але дякуючи прекрасній організованості ми використали цей недовгий час максимально, і встигли оглянути та довідатись дуже багато. Весь час був розплянований і врахований з точністю. Нас не залишали в спокою ні на годину хіба тільки тоді, коли треба було спати. Ми завжди мали провід і допомогу та потрібні пояснення. Ми ніколи не поспішали, бо все робилося організовано й пляново.
Ось приїхали зі станції, помилися, обтрусилися з дороги, залишили речі в готелі і пішли в сад на обід. Від 6-ої до 8-ої години ми в готелі спочили. О 8-й годині прийшли товариші вірменські письменники і всі ми пішли на чай. Відсіля на великий вечір зустрічі в будинок культури. Вечір закінчився о 12-й годині. Відсіля в сад на концерт національної музики, танців і співів. Після 1-ої години ночі, тут таки в саду розпочався банкет, що затягнувся до 5-ої години ранку. Отже, за одного півдня ми вже дуже багато дечого бачили, та познайомилися з людьми. З доповідів та взаємних виступів ми вже багато дечого цікавого довідалися.
Ми познайомилися з вірменськими робітниками, активом, з письменниками, художниками, ми бачили зразки старого й сучасного вірменського танку, чули співи і музику, народню та з творчости вірменських композиторів.
Я ніколи не забуду прекрасну популярну пісню, що її проспівала студентка еріванської консерваторії тов. Шугік. Це пісня „Джан, Азербайджан“. Вірменські товариші перекладали мені зміст цієї пісні і навіть навчили трохи й мельодії. Але весь зміст і суть цієї нової у Вірменії пісні не тільки в її словах, а в самому факті її популярности. Ця пісня, це один з яскравих доказів того єднання та зближення радянської влади окремих національностей Закавказзя, що ще так недавно були на ножах між собою. У пісні „Джан, Азербайджан“ („Рей, Азербайджан“) вірменські трудящі виявляють стільки ж любови й уваги до радянського Азербайджану як і азербайджанські тюрки.
Звичаї за вірменським столом подібні до грузинських звичаїв. Тут також веде стіл тамада. Але банкет у Вірменії дечим різниться від грузинського. Менше офіційности, а більше простоти. Весело, більше співів, танців та дружніх групових розмов. В дні нашого перебування в Ерівані було дійсне свято братання національностей. За одним столом сиділи з господарями вірменами як гості, українці, грузини і азербайджанські тюрки та росіяни. Скільки щирости в розмовах та дружних знайомств, скільки пошани й любови, що дійсно нераз помічаєш на очах сльози радости в людей, що їх національності раніше різалися взаємно без клясового розбору.
Тільки ленінська національна політика комуністичної партії і радянської влади довела до такого стану, до такої братньої дружби численні національности Закавказзя. Сьогодні всі вони проклинають, недавно-минулі часи кривавої міжнаціональної різні, і часто на радощах зі сльозами в очах цілуються друг з другом.
Страви вірменські дуже смачні і різноманітні. До страв те ж додається багато зелені, і замість грузинського пахучого зілля тархун, у вірмен на стіл подається рід м'яти що її листочки їдят для приємного запаху і смаку. Ще дуже цікавий виноградний чорний оцет в роді підливи, що його вживають до риби і м'яса. З напитків, вино і лімонад, а також виноградний коняк славного еріванського заводу „Арарат“.7-го липня о 10-ій годині вранці до нас прийшли в готель товариші вірменські письменники і сам нарком освіти. Принесли свіжі газети, що вийшли з великими відділами присвяченими декаді української культури з гаслами українською мовою. В Ерівані, так само як і в Тифлісі, скрізь гасла українською мовою.
Всі ми організовано поснідали (між іншим в Ерівані прекрасна кав'ярня відчинена для всіх, і ціни в ній порівняно до цін харківських майже на половину нищі, до того товар-продукти чудові — це теж треба віднести за рахунок організаторських здібностей), і пішли оглядати столицю Вірменії.
Оглянули прекрасну картинну галерею. На жаль треба визнати що столиця України Харків у цьому відношенні відстає від Ерівані. Далі ми оглянули цікавий історично-етнографічний музей, а також публичну бібліотеку, що нараховує вже понад 600.000 томів. Дуже багатий і цікавий відділ старинних рукописів перських, вірменських і турецьких (є рукописи з IX століття). Бачили тут і першу книжку вірменською мовою випущену друкарською технікою в 1512 році у Венеції.
Після цього оглянули новозбудований великий фруктово-консервний завод та винно-конячний завод „Арарат“. На цьому заводі, що значно поширюється і випускає чудове експортне вино і коняк я перший раз в житті пробував старі напитки (35-ти річний коняк і вино з 1900 р.)
Вечером ми побачили поставу старої вірменської комедії — Сундук'яна „Хатабала“ в першому державному вірменському театрі, що на всесоюзній олімпіяді в Москві в 1930 році прекрасний відзив.
Весь час невідступно був з нами тов. Алазан, майже невідступно і нарком освіти тов. Сімун'ян, тов. Ахум'ян Тігран, і тов. Вештуні. Взагалі в перший день нашого побуту в Ерівані ми вже були зі всіма знайомі. Ми зі всіма говорили на всякі теми, ми почували себе як дома. Перебування в Ерівані це пам'ятна подія в моїм житті. Тут я побачив і довідався та навчився стільки цікавого, пережив стільки сильних вражінь, що не часто в житті повторюються. Мене сильно вражала та загальна цікавість і обізнанність з життям, за економічним і національно-культурним розвитком України з боку грузин і вірмен. Але ще більше вражала мене велика цікавість, увага і поінформованість про Західню Україну. Коли тільки доводилося мені виступати (а це було часто) як представникові спілки революційних письменників „Західня Україна“, мій виступ завжди попереджали грузинські і вірменські товариші короткою але точною і правдивою інформацією про Західню Україну. Особливо це яскраво підкреслювали вірменські товариші, порівнюючи історичну судьбу Західньої України з минулою історичною судьбою Вірменії.
