За кавказькими хребтами/7

Матеріал з Вікіджерел

Музейна країна — Хевсурія

Все що сказано досі про Грузію, сказано загально. Зі всього вищесказаного можна зробити один висновок — Грузія це культурна країна в складі СРСР, але вона багата різними відмінностями та різними контрастами, викликаними різноманітними ґеоґрафічно-кліматичними та історичними умовами й таким же різноманітним національним складом населення.

Для яскравої ілюстрації цього візьмемо невеличке кавказьке плем'я Хевсурів та їхню країну Хевсурію, що входить до складу Грузинської Радянської республіки. Якраз під час декадника української культури в етноґрафічному відділі центрального музею Тифлісу була відчинена виставка, що повно ілюструвала сучасну Хевсурію. З великим зацікавленням оглядали цю виставку навіть самі грузини. Ще з більшою цікавістю вивчав детально і я цю виставку, віддаючи їй багато часу. Ця виставка спонукала мене до того, що я, перечитавши про хевсурів і Хевсурію все що тільки міг дістати, прийшов до висновку, що цю країну з її населенням можна сьогодні назвати — музейною країною. Це яркий зразок тих цікавих несподіванок, тих численних сюрпризних таємниць, що їх приховує високий Кавказ, і що вони мене завжди так тягнули на Закавказзя.

Мені не пощастило бути в Хевсурії, та і взагалі це дуже не легка справа дістатися туди, але будучи в Грузії, я довідався про Радянську Хевсурію дуже багато надзвичайно цікавого.

Ось читайте:

Коли їхати із Владикавказу до Тифлісу, то вправо від воєнно-грузинської дороги на самому перевалі головного кавказького хребта, в непроходимих горах живуть хевсури. Хевсури це гірське племя грузинського народу, що відрізане від світа і людей живе собі й сьогодні своїм предвічним життям. Хевсур не багато, по переписі 1926 року їх всего біля 4000 чол. Живуть вони по обох склонах головного сніжного хребта Кавказу. Їхня маленька країна розположена на горах головного кавказького хребта так неначе сідло на коні. Середня висота Хевсурії 1600 метрів понад рівнем моря. Більша частина Хевсурії лежить на південному склоні гірського хребта і зветься Хевсурія піракетельська, тобто цьогобічна, менша частина на північному склоні — Хевсурія пірікітельська — тогобічна. В цій маленькій країні зароджуються річки, що пливуть у протилежні одна одній боки одні — в Чорне, інші в Каспійське море. Важніші ріки Хевсурії, це хевсурська Араґва, що вливається до ріки Кури, Арґуна і Асси притоки ріки Тереку. Хевсури займаються хліборобством, і скотарством. Сіють ячмінь, подекуди і пшеницю та випасають корови і вівці. Є навіть спеціяльна порода маленьких і дуже молошних хевсурських корів. У горах дуже мало землі придатної для хліборобства, тому хевсури використовують найменші клаптики землі на склонах гір та під скелями для засівів. Обробляти землю в таких умовах дуже важко. Малоземелля та важкі умови життя й праці примушують хевсурів шукати доповнюючих заробітків, а в останні роки частина хевсурів переселилась навіть зі своєї гористої країни на низинні місцевости Грузії головно в Талаєвський район, в Кахетію.

Мова хевсурів грузинська з деякими відмінами. В культурному, й побутовому відношенні хевсури дуже відстале плем'я. Там ще й до нині збереглися відвічні способи обробки землі та взагалі господарювання, ще й до нині в Хевсурії залишилися старі напівдикунські обряди та звичаї.

Історія Хевсурії невідома. Але історики так пояснюють заселення Хевсурії.

Грузія на своєму історичному шляху це неначе роздоріжжя мандрівок різних народів. Грузію вздовж і впоперек за цілі віки витоптали різні народи та племена і Заходу і Сходу. Ще колись давно Грузія висилала в гори на сторожеві пости окремі групи, що осідали там на постійно. Родові невзгоди, криваві різні поміж окремими племенами і родами також мали великий вплив на заселення окремих районів та місцевостей, а також на характер життя й побуту окремих племен та родів. Ворожнеча між окремими родами, часті напади одних на других примушували будувати рядом з мешкальними будівлями високі кам'яні башти, що в них шукали притулку всі члени сім'ї на випадок нападу іншого роду. Такі сімейні кам'яні башти у великій кількости можна бачити в наші дні у Сванетії, в гірських селищах Південної Осетії і в Хевсурії. Отже, початок заселення Хевсурії і відносять до цих давніх історічних часів Грузії. Хевсури це племя давнього роду, що колись давно був висланий в гори на сторожевий пост і замешкав там аж до наших часів.

Хевсури до революції належали до християнської православної релігії. Але це був тільки формальний офіційний бік справи. Ані до революції, ані тепер хевсури не визнавали християнської релігії так як цього вимагали закони та обряди християнської православної церкви. Вони трималися своїх старинних релігійних вірувань, обрядів та звичаїв, тримаються їх і досі. У хевсурів навіть тепер у наші дні збереглися їхні жреці хевісбері, хуцесі, деканозі та інші, що разом зі всякими віщунами, ворожбитами та пророками користуються ще великим впливом і повагою.

Стародавні напівдикунські звичаї і обряди залишилися в Хевсурії ще й до сьогоднішнього дня. Всякі їхні релігійні свята, храми, зв'язані з почитанням природних явищ та святих місць, дерев, каміння, предметів, святинь, ікон — хаті збереглися й досі. В хевсурських святинях, святих печерах та яскинях символ християнської віри хрест стоїть рядом з іншими символами як роги оленя, барана, череп тура, і т. і. Над хевсурською святинею, хаті як символ плодородности й життя вироблений з каменя або глини чоловічий половий орган і тут же й хрест. Хаті в більшости присвячені архангелам Гавриїлові й Михаїлові, але бувають хаті присвячені й злим духам. Богослуження, що його править у хевсурській хаті (закурена, низька, темна, кам'яна яскиня) жрець (він же виконує й ролю православного попа) — хуцес, це уривки з „отченашу“ перемішані різними заклинаннями, пророкуванням, жертвоприношенням (різання барана, палення його голови) та мазанням кров'ю з барана хрестів. Святиня хевсурська — хаті це одночасно й пивна, де варять з ячменю кустарним способом пиво і п'ють його в час богослуження та в час всяких обрядових свят. Хаті це місце зборищ реліґійних і громадських. Хаті має і свій гайок і своє поле, що звичайно користуються ними жреці, священослужителі.

Хевсурія це бездорожна країна, що до неї можна дістатися тільки пішком або верхи на коні чи ослі по важко прохідних стежках понад пропастями. Це країна відірвана від світа. Отже не дивно, що тут ще й сьогодні ведеться натуральне господарство. Грошей у Хевсурії майже немає. За них тут і купити нічого не можна. Найцінніше багатство у хевсурів це мідяний посуд, худоба й вуджене м'ясо. Вудженого м'яса в багатіших домах запаси, що можуть вистачати на рік і більше. Але, хевсури їдять мало м'яса. Взагалі страви хевсурські від віків одноманітні — це ячмінний хліб, сир і масло. Хевсури й досі користуються речами свого власного виробу. Починаючи від домотканного шерстяного одягу й обуви з сирової шкіри, і кінчаючи знаряддям хатнім і господарським, хевсури виробляють собі все самі примітивним кустарним способом. Ще й досі в Хевсурії можна найти кам'яні молотки, сокири й ножі та кістяні голки і т. і. Всякі тягарі Хевсури переносять на плечах або верхи на конях. Кажуть, що тільки в селі Борисахо появилися вже гарби на колесах і то вони привезені туди верхом на конях в'ючним способом. Вживають ще в Хевсурії санок, що по склонах гір возять на них топливо і снопи та сіно, але це тільки там, де є можливість проїхати такими санками.

Хевсури ще й сьогодні ходять у маленьких шлемах, в сорочках із стальових кілець (кольчуга), в стальних наколінниках, зі старинними мечами і навіть зі щитами. Це старинна зброя, що її мають хевсури ще з IX та XII століть. Носять хевсури цю старинну зброю не тільки з традицій, але й з міркувань чисто практичного її примінення. Родові незгоди та антаґонізм ще й сьогодні подекуди живуть. Не викорінена ще зовсім і кровна помста хоч за часів радянської влади це вже рідкі явища і форма їх уже не та, що була раніш.

Кровна помста у хевсурів, це не система вбивства, а навпаки гарантія від вбивства. Хевсури завжди рубаються — це в них уже відвічний звичай, але убивств у Хевсурії майже не буває. Вони ранять, калічать один одного, але не вбивають. Не тільки вбити, але заподіяти противникові важку рану це ознака трусливости і велика ганьба для хевсура. Ранити противника в обличчя, значить обезчестити його, отже, за таку рану той, хто заподіяв, її платить як за велику зневагу. Платить коровами. По хевсурському звичаю платить покривдженому стільки корів, скільки ячмінних зерен поміститься у заподіяній на лиці рані, не враховуючи двох крайніх зерен. За інші заподіяні рани платиться тільки за лікування їх. За вбивство противника виновник терпить дуже тяжку кару. Він платить такі штрафи, що руйнують цілий рід. Тому то сім'я вбивці втікає з Хевсурії, залишаючи все, що тільки має. В таких випадках, той, хто порушить яку-небудь найменшу дрібницю, залишену цією сім'єю, приймає на себе й кров.

Від кровної помсти можна й відкупитися, але умови такого викупу дуже строгі й важкі. Той, хто відкупляється від кровної помсти позбавляється права пити воду, напувати худобу, запалювати вогонь, їздити на коні, носити вишитий одяг, грати на музикальних інструментах і ходити по дорозі. Одно за одним ці права викупляються, починаючи від викупу права на вогонь, що триває цілі десятки років. Далі з роду в рід викупляються вже потомками інші права по черзі.

Доми хевсурські будуються з каміння двоповерхові. Нижній поверх темний і призначений для жінок та для хатнього господарства, верхній поверх плетений і помазаний глиною це помешкання для чоловіків. Воші й блощиці не водяться в Хевсурії, зате багато блох у хевсурських домівках. Жінки сплять у довгих плетених кошиках під баранячими кожухами, чоловіки сплять на дерев'яних ліжках. Біля ліжка чоловіка завжди висить меч, щит, залізна сорочка (кольчуга), рушниця, а рядом з ліжком шматок хліба. Це означає, що чоловік завжди готовий до походу.

Їжу готовлять на кам'яній плиті. Масло роблять у довгих бочечках, барильцях з кори, або видовбаних з дерева, прив'язуючи таке барильце зі сметаною горизонтально на двох шнурках чи ремінцях з сирівцю і гойдаючи ним. Одяг шерстяний, домотканний часто з дрібними дуже гарними вишивками.

Через недостачу рівних місць, майданчиків у Хевсурії часто навіть хліб молотять на даху помешкання.

Похоронний обряд у хевсурів обходиться дуже дорого, і коштує похоронний пир майже половину всього майна сім'ї померлого. Варять багато пива, печуть багато хліба, дають до нього велику кількість масла, і все це йде на гостину всіх, навіть найдальших рідних та гостей цілого села (хевсурське село це часто один рід).

Становище жінки у Грузії завжди було вільне і незалежне та рівноправне зі становищем чоловіка. Але в окремих племен як у аджарців, наприклад, під впливом ісляму жінка була ізольована від громадського життя і закрита від світа та людей чадрою. Зараз уже радянська влада зломила цей звичай і аджарки так само як тюркменки в більшости вільні від чадри.

Хевсурська жінка також з давен-давна користується незалежною волею і правом участи в громадському житті. Навіть деякі права над чоловіком має хевсурська жінка. Коли, наприклад, хевсурка зустріне двох чоловіків у поєдинку, вона, кинувши між них свій головний убор, припиняє цим негайно поєдинок. Це не аби яке право жінки хевсурки.

Але все таки становище хевсурської жінки надзвичайно важке. Вона робить всю роботу. Вона працює біля обробки землі, збору хліба, вона носить на плечах топливо з гір (Хевсурія бідна на ліси), вона готовить їжу, доглядає худобу й дітей, б'є масло, готовить одяг, вишиває його, плете пояси та виховує дітей і робить всю домашню роботу. Хевсурка майже завжди одночасно робить дві, а то й три роботи. Ногою рухає барильце (б'є масло), плечима колише дитину й руками вишиває або плете пояс чи панчохи. Або ще так: на плечах несе прив'язану в'язанку топлива, веде коня, що таскає на собі або на санках снопи і руками шиє або плете.

Та це ще нічого. Найбільшим тягарем для жінки хевсурки це — самревло, або боселі. Самревло, це грязна, запущена печера, або кам'яний хлів гірше від свинюшника десь на віддалені від житлового помешкання. Кожного місяця кілька днів хевсурська жінка мусить самітньою провести в самревло або в боселі, як нечиста. Ще гірше тоді, коли хевсурська жінка родить. Вона без усякого уходу і допомоги мусить прожити сама у самревло десь на окраїні селища або поза ним цілих 40 днів. За цей час ніхто не має права навіть наблизитися до неї. Оцей варварський звичай тяжить над жінкою хевсурів, пшавів і сванів ще й по сьогоднішній день.

Ось така хевсурія з чотиритисячним народом, що число його постійно зменшується, дожила й до наших днів бурхливого соціялістичного будівництва й небувалого культурного росту. Надто жорстокі природні умови цієї країни відрізали її нарід від культурного процесу всієї Грузії

Але й туди за часів радянської влади проникають поступово нові звичаї, нові культурні здобутки. В Хевсурії вже за часів радвлади є гарні новозбудовані школи, лікарні, клюби, кооперативи. Вже проникли до Хевсурії дрібні білі ґудзики, що їх нашивають на шерстяний одяг і цим замінюють вишивки та зменшують труд жінки. Проникло вже до Хевсурії й мило та сірники. Мало того, в Хевсурію знайшов собі вже дорогу й сепаратор, що творить там цілу революцію. Трактора в Хевсурію завезти неможливо та й примінити його там теж немає змоги, але те, що на степах Азербайджану та низинах Грузії зробить і вже робить трактор те в гористій Хевсурії та в її сусідок Пшавії, Мухевії і частично в Сванетії доконає оця мала машина — сепаратор.

Ще недавно в Хевсурії письменна людина була рідкість, а зараз вже є цілі села, що в них значна більшість населення письменна і рідко можна знайти чоловіка, що не вмів би підписати своє призвіще. Поема відомого грузинського письменника Руставелі про барсову шкуру в розкішному виданні в Хевсурії не рідкість. Туди вже пробили собі дорогу і наші газети та журнали, там уже читають і обговорюють навіть такі питання як китайська революція.

Хаті вже поступово відмирає, а її місце займає сапіхно. Сапіхно це хевсурський клюб, куди люди сходяться з роботою. Сапіхно це старинна установа у Хевсурів. Раніше в ній робили порох. Тепер ще в сапіхно є звичайно громадський камінь для мняття шкіри. Але сьогодні вже сапіхно грає зовсім іншу ролю. Тут перечитуються газети, тут обговорюються новини зі світа, тут вирішаються важливі громадські справи, тут виносяться смертні присуди старим відвічним дикунським звичаям та забобонам.

Особливу активність проявляють хевсурські жінки.

— Нехай буде і самревло, — сказали вони, але нехай у цьому самревлі повставляють шибки, нехай поставлять пічку, нехай призначать акушерку і не треба називати це родильним домом чи лікарнею, хай воно й зветься собі по традиції самревло.

І самревло поступово перемінюється. Радянська влада, будуючи школи, лікарні, кооперативи, доставляючи до Хевсурії сепаратори, мило, ґудзики, сірники, за котрими треба було дертися через головний хребет Кавказу, доставляючи в Хевсурію газети, журнали, книжки, а далі й радіо та кіно перемінює і цю країну на країну сучасної культури, культури нової пролетарської, що зовсім викорінить старі варварські звичаї побут і забобонні вірування. Це може зробити і вже робить тільки радянська влада. Вчорашня Хевсурія це цікава країна, що в ній проходить швидкий процес бурхливої культурної революції, яка ломить ґрунтовно відвічні варварські звичаї та побут, і становить на нові рейки господарювання хевсурів та їм подібних народів, закинутих в дикі гори та провалля Кавказу. Найближче завтра Хевсурів та їх сусідів поставить їх на рівні з іншими передовими народами радянського Закавказзя і всього СРСР.

Оце те дещо, що я можу сказати про радянську Грузію, погостювавши в ній більше тижня.