За українську справу/Наступ на Жмеринку
| ◀ Постій у Новій Ушиці | За українську справу Наступ на Жмеринку |
Жмеринка – Винниця – Козятин ▶ |
|
Большевики заняли становища яких 8—10 кільометрів на захід від Жмеринки. Напроти них стояла, у невідомій мені силі, Армія У. Н. Р. Однак наступ наддніпрянських військ не давав ніяких вислідів, тому прийшов наказ III-ому Галицькому Корпусові наступати і здобути Жмеринку. III. Корпус складався тоді з 2., 8., 11. і 14 бриґади. Перші 3 бригади були першорядним військом, а їх команданти досвідними, хоробрими вояками. 14.-та бриґада саме переформовувалася і тому не мала ще боєвої вартости.
До наступу на Жмеринку вислано лише дві бриґади, а саме 8. і 11-ту. 11-а бриґада дістала напрям здовж залізничого шляху, а 8-а іти вперед на Станиславчик і наступати потім на Жмеринку з полудня. 2-га бриґада мала бути в поготівлі за 11-ою як резерва. Наступ ішов скоро вперед. Без якихнебудь страт і без якогось поважнішого спротиву большевиків взяли ми Жмеринку. Мене дивувало, що Армія Отамана Петлюри так довго не могла здобути Жмеринки. Думаю, що вона ніколи поважно до цього не бралася.
Після заняття Жмеринки рішився провід Армії вести головний наступ на Київ. Призначили на це Галицький I-ий і III-ий Корпус і Запоріжський Корпус наддніпрянської Армії. II-ий Галицький Корпус мав крити ліве крило цього наступу. 11-ту бриґаду III-го Корпусу залишено спершу як резерву армії у Жмеринці, а пізніше приділено до військ У. Н. Р., які мали наступати в напрямі на Одесу.
Зараз після заняття Жмеринки уладили там війська Армії У. Н. Р. військову параду. Говорено, що до Жмеринки прибули якісь вищі старшини Антанти. З галицьких військ ніхто не взяв участи у цій параді. Я приглядався цій параді інкоґніто. Вимашерувала одна сотня, досить добре виеквіпована, але неоднаково виряджена, що трохи вражало. Друга сотня виглядала дуже обдерто, а більшість вояків була боса. На мій запит, чому вимашерували ці босі, дістав я відповідь, що це так нарочно, щоби антантська місія бачила, що і босі вояки можуть воювати; сподіванося також дістати від них у той спосіб черевиків, одежі, виряду.
Що торкається самої Жмеринки, то це досить велике, розлоге місто і залізничий вузол незвичайної стратеґічної ваги. Залізниця розгалужується звідти у чотирьох напрямках, а саме: на північ в напрямку Києва, на захід в напрямку Підволочиськ, на полудневий захід на Могилів і на полудневий схід до Одеси. У Жмеринці є дуже гарні модерні касарні; нормальна військова залога в часі миру була там в силі одної дивізії. Жмеринка була призначена як вихідна точка для російської армії, що мала вдарити зі сходу на Галичину. З тієї причини залізничі будівлі та уладження були одні з найбільших і наймодерніших, які я колинебудь бачив. Є там окремий пасажирський, вантажний і військовий залізничий двірець. До кожного з цих двірців можна дістатися з пасажирського двірця підземними тунелями. Колись мусіли ті будівлі, збудовані за французькі гроші, бути величаві. У тім часі були занедбані і брудні. Не дивниця зрештою, бо за цю Жмеринку велися безустанні бої. На стації були також великі залізничі варстати, і відповідно до того був там великий персонал.
Я відніс вражіння, що залізничий персонал колишньої Росії творив окрему для себе суспільну цілість. Вони були дуже добре зорґанізовані, а свої запотребування покривали на власну руку через „Залізнодорожні кооперативи“. Вони творили величезну силу і кожний уряд мусів з ними числитися. У Жмеринці були залізнодорожники, головно ті нижчі, настроєні трохи по большевицьки. Позатим держали з тими, що саме були при владі. Хто цим людям виплачував платні, я не знаю, щоби вони діставали якісь правильні побори, я також ніколи не бачив, але всетаки служба функціонувала, хоч трохи й пиняво. Думаю, що кожний, хто хотів їхати, мусів наперед підкупити залізничників, як давна приповідка каже: хто мастить — той їде! Так і тут. Щоби перевезти якийсь транспорт, треба було порядно „помастити“. Найрадше брали вони споживчі продукти, а головно горілку.
Після короткого спочинку почали ми дальші операції.