За українську справу/Постій у Новій Ушиці
| ◀ Перші дні за Збручем | За українську справу Постій у Новій Ушиці |
Наступ на Жмеринку ▶ |
|
Ми відпочивали ще два дні, а потім вирушили в дальший похід. Корпус задержався в околицях Ушиці, а команда у самій Новій Ушиці.
Нова Ушиця, столиця повіту, це гарне і симпатичне містечко, з кількома гарними будівлями, великим парком і численними городами та садами. Жиди замешкували окрему частину міста. Вся торговля, за виїмкою 2—3 крамниць, що їх вели христіяни, була у жидівських руках. Було теж у Новій Ушиці богато поляків.
Нашим першим і найважнішим завданням було постаратися про запаси поживи для нашого війська, тому що запаси, що їх ми привезли зі собою з Галичини, почали вичерпуватися. Тимто я післав мого інтенданта до голови „Господарської Комісії“ в Ушиці, щоби порозумітися з ним щодо запровіянтовання мого корпусу. Жнива саме зачалися. Довкола Ушиці було богато фільварків. Жнива були добрі і видатні, треба було лиш звиватися, щоби призбирати собі запаси. Мій інтендант перевів те, що ми дістали дуже добрий район. Наскільки пригадую собі, нам призначили 7—8 фільварків, з яких ми мали взяти для себе третину. Кожна бриґада дістала 1—2 фільварки і почалося жниво, збирання і молочення збіжжа.
Одного дня зявився в моїй канцелярії незнаний мені Наддніпрянець, виказався паперами від якогось міністерства, заявив, що він приділений до мого корпусу і що просить мене, щоби я повідомив його про все, що я роблю, навіть про мої пляни операцій і т. п. Я звітрив, що це контроля з боку Наддніпрянців і сказав йому, щоби поїхав наперед до нашої Начальної Команди, показав там свої папери і дістав потвердження, що він приділений до мого корпусу. Щойно тоді можу я його залишити при собі, а позатим ніякі наддніпрянські міністерства мене нічого не обходять. Я признаю як мою вищу владу тільки Начальну Команду У. Г. А. Так він відїхав з нічим. Але по двох днях вернувся назад. На мій запит, чи був у Начальній Команді і чи привіз собі звідти посвідчення, відповів мені, що не міг знайти Начальної Команди. Мені видалась ціла ця справа підозрілою і я зателєфонував до нашого Начального Вожда ґен. Тарнавського, зясував йому цілу справу та просив вказівок, що я маю робити з тим чоловіком. Ґен. Тарнавський відповів мені:
— Викинь його!
Так я й зробив.
За два-три дні зголосилося до мене кількох інших Наддніпрянців. Вони мали призначення помагати нам при зборі провіянтів і йти нам на руку. Я порозділював їх по бриґадах, а одного затримав при корпусі. Ці люди були дуже корисні для нас і облегчували нам нашу роботу.
Я мав незвичайно доброго корпусного інтенданта і оборотних бриґадних інтендантів, так що за час усього мого побуту на Великій Україні не мав я завдяки здібностям та ініціятиві тих людей ніяких труднощів з прохарчуванням корпусу.
Постій в Ушиці використав я на те, щоб переглянути підчинені мені бриґади щодо стану, виряду, узброєння, тощо. При цім перегляді скаржилися мені деякі інтенданти на те, що випік хліба справляє їм деякі труднощі. А саме, ми не мали своїх полевих печей і інтенданти мусіли братися на спосіб. Вони видавали цивільним мешканцям означену скількість муки, а ці мали доставити з неї означену скількість спеченого хліба. Через цю процедуру тратили ми досить багато муки; окрім того такий спосіб випіку хліба був можливий тільки підчас постоїв, а при рухомій війні чи підчас воєнних операцій така система була нідочого. Треба було конечно постарати для корпусу полеві пекарні. Хтось сказав мені, що бачив на якійсь стації коло Могилева заваґоновані полеві печі. Я постановив роздобути для нас ці печі, поїхав до Могилева до тамошнього команданта міста і висловив йому своє бажання. Він радо пішов мені на руку, потвердив, що справді на найближчій стації під Могилевом є заваґонованих таких десять полевих печей і що я можу собі їх узяти.
Рівночасно хотів він навязати зі мною інтерес. Він поінформував мене, що я можу купити в Могилеві, якщо мені буде потрібно, також білля, полотно і інші речі, але тільки за миколаївські гроші; він може мені в тім посередничити. Я запитав про ціни і сказав йому потім, що сам не роблю ніяких замовлень ані закупів та дав йому до зрозуміння, що у нас команданти такими річами не займаються. У нас на те інтендантура і я пришлю йому мого інтенданта, який з ним порозуміється.
У Могилеві одержав я від мого шефа ґенерального штабу телєґраму, що з Начальної Команди прийшов наказ наступати на Жмеринку. Я негайно виїхав з Могилева.