За українську справу/На Київ!
| ◀ Жмеринка – Винниця – Козятин | За українську справу На Київ! |
29-тий серпень 1919 ▶ |
|
Після упадку Бердичева злучено перший, третій і Запоріжський корпуси в одну ґрупу, яку віддано під мою команду. Ця ґрупа дістала завдання здобути Київ. Шефом штабу ґрупи іменовано дотеперішнього шефа штабу III. Корпусу отамана ґенерального штабу Людвика Любковіца.
Разом з обняттям цієї команди впали на мене і на мого шефа штабу більші вимоги і ще більша відповідальність. Наша армія не була особливо ослаблена попередніми боями, її втрати до цього часу були дуже малі, не більше як яких сто люда. Але треба було думати про будучність і рахуватися з тим, що відпорність ворога могла нараз збільшитися — а що тоді?
Вправді кожний корпус мав свою збірницю новобранців, в яких муштрувалося кілька тисяч місцевих змобілізованих рекрутів, але вони не мали зброї. Аж коли на фронті звільнилося трохи крісів, можна було озброїти ними резерву. Також запаси муніції були малі, вистарчали в загальному тільки на короткі офензивні операції. До довше триваючої оборони з її збільшеним запотребуванням на муніцію була армія нездібна. Що торкається зброї і муніції, то армія жила занадто на рахунок воєнної добичі. З цих усіх причин насіла на нас тяжка жура, коли ми почали розважати покладене на нас завдання. Яка користь могла нам бути з заняття Києва, коли ми не могли його довго вдержати. Політично з цього також не булоб користи, навпаки скорше шкода! Також треба було рахуватися з тим, що скорше чи пізніше зявиться новий противник. А всетаки взялися ми з великим завзяттям за діло.
Мій шеф штабу і я, кермуючись досвідом зі світової війни, представляли собі наступ — використовуючи пануючу паніку і розлад серед ворога — як наглий, скорий як блискавка удар, щоби заволодіти Києвом, доки ще наспіє туди Денікін, який за нашими відомостями находився тоді між Полтавою і Ромоданом і який дійсно в той час був занятий важкими боями за Ромодан. При тім думали ми в першу чергу про те, щоби наша армія могла скористати у Києві з важних джерел помочі і сподівалися затримати місто у своїх руках бодай так довго, доки не будуть вивезені найвартісніші запаси. Що це значить воювати і мусіти при тім рахувати кожний набій, випробувала вже Українська Галицька Армія на власнім тілі. Київ манив під цим оглядом. Він був місцем постою 12. большевицької армії та мав як на наші відносини величезні запаси зброї, муніції, одежі і обуви, чимало технічного матеріялу і допоміжні джерела розвиненого промислу. Наш наступ мав бути як вже не завойовним походом то бодай походом за здобичею. Під цим оглядом я погоджувався з моїм шефом штабу.
Отже першою умовиною успіху був поспіх. Ця думка самочинно захопила усіх командантів і військо. Бо і найпримітивніша людина знає — а навіть примітивна знає це найліпше — що часом можна побідити тільки власними ногами. Тимбільше при противнику, схильнім до паніки, якого відворотові загрожують повстання. А обставини не були некорисні для нашого задуму.
Поодиноко порозбивані частини 12-ої большевицької армії втікали зі своїми рештками до Києва та напевно не були в спромозі в короткім часі стягнути підкріплення і впорядкуватися до нового бою.
Головна сила червоної армії зводила бій на життя і смерть з військами Денікіна між Волгою і Дніпром, з Колчаком на Сибірі, з поляками на заході, а з литовцями і ґенералом Юденічом на півночі. Направду, положення червоної Москви було тоді найтяжче від початку її крівавого панування! Чи ж антанта була тоді сліпа, що нас не бачила, чи може не хотіла нас бачити? Коли б вона була тоді бодай у дечому нам допомогла і стала посередником між нами та Денікіном, то була б тоді вибила для панування червоної Москви остання година.
Зібрані в тім часі під Києвом большевицькі сили ми обчислювали на яких 10 тисяч людей. Тому що корпуси не мали своїх літаків, вислала Начальна Команда Гал. Армії дня 22. VIII. свої літаки до Козятина та приділила їх до моєї ґрупи. Але ці літаки були до далеких летів непридатні і тому не могли ми нічого в тім часі довідатися про події на Лівобережжі.
З огляду на те, що зустріч з денікінською армією в найближчому часі була зовсім можлива, спитала наша Начальна Команда уряду У. Н. Р., як треба поступати в такому випадку. Головний Отаман дав вказівку, щоби за всяку ціну оминати ворожих виступів і цей наказ передано підчиненим корпусам.
Першою думкою команди ґрупи було, не чекаючи на прихід першого Корпусу, одним ударом заняти Київ тими силами, які під ту хвилину стояли до розпорядимости, отже обома бриґадами III. Корпусу і трьома дивізіями Корпусу Запоріжців, що давали разом около 20 тисяч людей.
Вже 20. VIII. заняли 2. і 8. бриґади Попельню, 21. VIII. розбили в крівавім бою під Романівкою ворога, що ще раз хотів ставити опір, а 22. VIII. заняли Хвастів. Так отже в неповному тижні зроблено нових сто кільометрів.
Запоріжський Корпус, що посувався на рівній височині з III. Корпусом, прогнав ворога зі Сквири, а 22. VIII. після лютого рукопашного бою на передмістях Білої Церкви заняв це місто.
Перший Корпус зайшов у тім часі мало що поза Бердичів, отже лишився майже на 100 кільометрів позаду.
Йдучи за пляном ударного наступу, кинули ми 2. і 8. бриґаду вже 23. VIII. на Васильків і вони заняли це місто. Запоріжський Корпус станув день пізніше 6. і 7. дивізією над річкою Стугною, 8. дивізія залишилася в Білій Церкві як запас ґрупи. Так отже ґрупа стояла вже 24. VIII вечором готова до останнього удару, 40 км. на полудне і на полудневий схід від Києва.
Тимчасом команда ґрупи прибула до Хвастова і наказала летунську розвідку в напрямі Києва. Розвідка виказала великі затвори потягів, довжиною яких 20 км. на лінії Київ — Васильків, а також великий рух і переповнення на київських залізничих стаціях. Збирання ані пересування військ не сконстатовано. Імовірно залізничий штрайк на національнім підкладі. Евакуація Києва, що була в повнім ході, застрягла на місці. Скріплення не могли надійти, момент для рішального удару прийшов.
Диспозиції, які усталювали наступ на 25. VIII., були саме намічені, як коло 4-ої години пополудні прийшло від Запоріжського Корпусу зголошення, що перед заставами 8.дивізії під Білою Церквою появився денікінський панцирник зі штабом бриґади на ньому. 8. дивізія запитувала, що має робити, бо полк. Бєлогорцев, командант 2. терської бриґади добровольчої армії з нею, як з частиною Армії У. Н. Р. взагалі не хоче переговорювати.
На це донесення вислано негайно телєґрафічний наказ здержатися по думці наказу Головного Отамана від усяких ворожих кроків і повідомити полк. Бєлогорцева, що уповноважені українські галицькі старшини прибудуть спеціяльним потягом до Білої Церкви, щоби вести переговори.
Про цей випадок, який скоївся скорше, як ми сподівалися, зголосив я негайно Начальній Команді у Винниці. З Начальної Команди прийшов наказ вислати негайно 2 старшин до місця постою 2. терської бриґади щоби вели переговори про демаркаційну лінію. Після того, як шеф штабу У. Г. А. полк. Шаманек порозумівся зі штабом Армії У. Н. Р. в Камянці Подільськім, вислала команда ґрупи 24. VIII. коло 9 год. вечором окремим поїздом сотника ґен. штабу Купчанка і пор. Головінського, обох з III. Корпусу з уповноваженнями як парляментарів до Білої Церкви. Сот. Купчанко дістав інструкції довести до тимчасового порозуміння з командою денікінської бриґади або з найвищою командою денікінської армії. Це порозуміння мало полягати на визначенню демаркаційної лінії, яка не перешкоджувала б нашому походові на Київ і залишала нам вільний так залізничий як і возовий шлях Хвастів-Київ. Сот. Купчанко виконав своє завдання дуже добре. Визначено демаркаційну лінію, так як ми бажали, причім Білу Церкву залишено денікінцям, а демаркаційну лінію потягнено через стацію Устимівку і місцевости Барахати-Обухів (усі три місцевости мали належати до денікінців).
Ці переговори ведено з полк. Бєлогорцевом, що мав доручення команди III-го денікінського корпусу, яка стояла у Бобрінській.
Протоколи переговорів ратифікували з одного боку команда 2. денікінського корпусу, з другого Начальна Команда Галицької Армії і умова мала ввійти в силу дня 27. серпня. До цього часу мали відділи 2. терської бриґади здержатися від усякого походу вперед.
Висліди цих переговорів закомуніковано 25. VIII. телєґрафічно Начальній Команді і рівночасно висловлено здогад, що орієнтуючись після положення 2. корпусу добровольчої армії, Денікін імовірно осягнув на лівому березі Дніпра околиці Пирятина. Наступ на Київ мусить тому відбутися якнайскорше, якщо хочемо випередити Денікіна. Врешті запитано, чи взагалі, при такій зміненій ситуації, наступ має ще відбутися.
Ґенерал Тарнавський дав як відповідь наказ продовжувати наступ.
26. VIII. прибув до Хвастова Головний Отаман Петлюра, сів на панцирний потяг і поїхав аж на найбільше висунені позиції. Коло полудня вернувся назад і пообідав у моїм штабі, причім, розуміється, не занедбав я докладно повідомити його про зустріч з терською бриґадою. Притім поінформував я його також совісно, як думає добрармія про нього і про Армію У. Н. Р. і що тільки завдяки Українській Галицькій Армії, в якій добрармія бачить реґулярну армію, як теж завдяки обачности галицьких парляментарів удалось осягнути таку корисну для наших операцій демаркаційну лінію. Головний Отаман сказав на те:
— Я пущу на них Ангела і Зеленого.Після того сів до свого сальонового ваґону і відїхав.
Тієї самої ночі прийшла з Камянця Подільського телєґрама зі Штабу Армії У. Н. Р. під ніякою умовиною не йти вперед, доки не прибуде І-ий Корпус У.Г.А. Рівночасно прийшла з Начальної Команди У. Г. А. телєґрама, яка заповідала приїзд окремої місії під проводом ґен. Павленка для переговорів з Денікінцями.
Так отже з плянованого нами наглого удару не вийшло нічого, а подуманий на пізніше Головним Отаманом ґенеральний наступ кинув нас просто в руки Денікіна.
Чекали на нас ще й інші несподіванки.
Дня 25. VIII. большевицький панцирний потяг появився перед Глевахою і почав бомбардувати стацію Васильків тяжкими гарматами. Того самого дня стежі Запоріжського Корпусу наткнулися коло Великої Бугаївки на сильні відділи ворога і мусіли завернути. Ворог, здавалося, робив якісь рухи, мабуть хотів навіть сам перейти до наступу. Всі дані потверджували цей здогад. В цих умовинах не залишалося нічого іншого, як підтягнути якнайскорше I. Корпус Української Галицької Армії, кілька тяжких батерій і сформований в міжчасі III. Корпусом третій полк кінноти в силі 5 сотень. Запоріжський Корпус одержав наказ увійти у звязок з повстанчим загоном отамана Зеленого, який в силі 3.000 людей і 12 гармат стояв коло Трипілля. Це саме зробила безпосередно наша ґрупа у відношенні до повстанчої ґрупи отамана Ангела, що стояла недалеко Білої Церкви.
Летунську розвідку продовжувано, однак ніодному літакові не вдалося перелетіти на другий бік Дніпра. Кілька літаків, які стояли до розпорядження, були ушкоджені, бензина нездала, перзонал якслід не вишколений. Від цієї зброї не можна було богато очікувати. Але й розвідчики від довгого часу не появлялися.
Врешті 28. VIII. прибув I. Корпус і так була вже зібрана ціла Армія до наступу.
Наше уґруповання було вечором 28. VIII. таке:
Запоріжський Корпус (полк. Сальський).
6. дивізія в Копачеві, один деташований відділ у Безрадичах.
7. дивізія (запас армейської ґрупи) в Барахті.
Повстанчий загін Зеленого, сконцентрований у Трипіллі.
Ґрупа от. Виметаля (пів III. Корпусу).
2. бриґада на північ від Василькова (міста).
8. бриґада коло залізничої стації Васильків.
I. Корпус (полк. Микитка).
5. бриґада в Плісецькім.
6. бриґада в Пасківці.
10. бриґада в Брусилові.
9. бриґада в Бердичеві як резерва армії.
1. кінний полк при 10. бриґаді.
Повстанці отамана Ангела під Білою Церквою для пильнування терської бриґади.
3. кінний полк і тяжкі батерії вїздили саме до Хвастова.
Загальна сила: коло 40.000 рушниць.
2.000 шабель.
35 легких і
6 тяжких батерій.
Наступ усталено на 29. VIII.
Провідна думка і плян наступу були такі: Запоріжський і III. Корпус (полуднева ґрупа) мали звязати ворога, а І. Корпус, перекравшися через ліси на захід від Києва мав вирішити бій. Ґрупа повстанців Зеленого, яка була під командою Корпусу Запорожців, мала в тім часі перебратися коло Трипілля на власних човнах через Дніпро і якнайшвидше заняти Баришпіль на лінії Київ-Пирятин. 3. кінний полк, що саме прибув до Хвастова, і повстанчий загін Ангела мали дальше забезпечувати нас проти терської бриґади під Білою Церквою.
Не зважаючи на ріжне віддалення від мети наступу, був для усіх наступаючих частин визначений рівночасний початок наступу. Кожний з трьох корпусів дістав призначену для себе полосу наступу, в обсязі якої мав дозвіл на свобідне маневрування.
Окрім визначених полос наступу для поодиноких корпусів постановлено ще таке: уся артилєрія і головна сила піхоти усіх трьох корпусів не мали посуватися поза лінію головного шляху від залізничого мосту на Дніпрі аж до літніх касарень, а звідти до Куренівки, щоби з одного боку оминути сутолоки і змішання поодиноких частин у великому місті в обличчі обох близьких ворогів, а з другої, щоби цілу ґрупу в масі мати коло себе. Дальше, Запоріжський Корпус дістав наказ заняти цілою 7. дивізією оба мости на Дніпрі, перейти на лівий бік і обсадити та укріпити на спосіб мостового причілка висунені там військові бараки на Дарниці разом зі стацією. Інші слабші відділи I-го і III-го Корпусу мали заняти і забезпечити найважніші будівлі міста, передусім залізничі двірці з їх складами і маґазинами, опанувати саме місто. Одна частина батерій мала стояти в поготівлі звернена на місто, Дніпро і мостовий причілок Дарницю, а решта мала разом з головною силою піхоти залишитися в поготівлі поза округом міста, бути готова до маршу і чекати на нові накази. I-ому Корпусові доручено забезпечити одною бриґадою і 1. кінним полком північну і північно-західну полосу над Ірпеню поміж шляхом Київ — Коростень і Дніпром. Щоби недопустити ворожих підкріплень з Коростеня на Київ і забезпечити ліве крило ґрупи, видала команда ґрупи дня 28. VIII. наказ II-ому Галицькому Корпусові ударити на Коростень.
Дальше постановлено в справі святочного вмашерування військ, якого бажала собі Команда Армії, що після виконання усіх вгорі зазначених забезпечень, святочне вмашерування визначених до цього відділів з усіх корпусів відбудеться аж в день після заняття Києва. Ці відділи мали зібратися на захід від особового двірця під командою найстаршого приявного команданта корпусу і там чекати прибуття Команди Армії і команди ґрупи. З кожної дивізії згл. бриґади мав брати участь у параді один курінь і одна батерія.
Розуміється, всі частини, що були у службі забезпечення, були виключені від цього вмашерування. Наказ Головного Отамана на випадок зустрічі з військами Денікіна пригадано щераз.
Це були найважніші точки пляну наступу на день 29. VIII.
Чотироденну проволоку використав ворог основно. В цім часі кинув він майже 20.000 свіжого війська до Києва, через те силою здушив залізничий штрайк, усунув усі перешкоди в комунікації і всіми засобами переводив евакуацію всього рухомого майна. До укріплень зігнано силою 10.000 цивільного населення. Довкола міста поведено подвійний перстень сильних, задротованих закопів. Зовнішній перстень повстав ще за царських часів. Він ішов від Козина над Дніпром на захід, горбами на північ від Бугаївки, тягнувся дальше на північ через Глеваху; берегом потока Бобриця аж до його устя в Ірпень, дальше правим берегом Ірпеня аж до Дніпра. Цей перстень був надто широкий (мав коло 90 км.) і був для малої большевицької залоги до оборони непридатний. Тимто з великим поспіхом встановлено другий оборонний пояс, довжини яких 40 км. Він був тільки в початках роботи і йшов від Дніпра, на схід від Лісник до Лісник, а звідти дальше північним берегом потоку Вета, перетинав долину Вети коло Юзівки, біг горбом 180 і кінчився засіком на шляху Житомир — Київ біля почтової стації Борщагівка. Ці становища мали ту велику догідність, що завдяки особливому розкладові трамваїв у Києві, большевики могли дуже швидко перекидати свої резерви туди, де грозила найбільша небезпека і що ці становища можна було успішно підтримувати панцирними потягами. Що більше, большевики могли навіть творити, на тих позиціях, окрім укріпленого з природи полудневого відтинку, правдивий рухомий панцирний фронт зі своїх сильних панцирників, в чому були вони незвичайними мистцями. Усі познаки з боку ворога вказували на те, що він не мав наміру так легко віддати незвичайно важного для обох сторін міста, навпаки, хотів щераз спробувати тут воєнного щастя.